[В. Заник. Дві церкви, дві історії // Карпати. Туризм. Відпочинок. №1 (25), січень 2008 р.]:
"Як згодом розповів нам керівник художньо-реставраційного відділу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Володимир Мокрій, церква від початку свого існування суттєво змінилася. Двісті-триста років тому вона не була помальована ні зовні, ні всередині і мала природний охристий колір мореної сосни. На початку XX століття замалювали стики між колодами, а згодом стіни повністю зафарбували і розписали. У 1950-х роках місцевий художник поновив альфрейні роботи (орнаменти).
На прохання парафіян реставратори залишили храмові більш сучасний звичний вигляд (не повертали його до первісного). Втім, малярство XVIII століття можна побачити на іконостасі — на дияконських та царських воротах і праворуч, на бічному престолі (сцени з муками святої Варвари). Та більшість зображень іконостаса (пророчий, апостольський ряди) належать пензлеві майстра XIX століття. Під цим шаром, щоправда, є й раніші образи… На стінах церкви теж бачимо ікони XIX століття. Їх автори, на думку реставраторів, — безумовно іконописець-професіонал з європейською художньою освітою та його учень, чия манера і фаховий рівень дещо відрізняються від майстерності учителя. Імена художників наразі залишаються невідомими.
Що ж стосується дещо нетипової назви храму — не просто архистратига Михаїла, а його Чуда — можна хіба вигадувати версії. Настоятель церкви утримався від цього, лише вказав на храмовий образ праворуч на іконостасі та сцену чуда в Колосі на бічному престолі (праворуч від іконостаса).
Чи можна зайти до церкви, оглянути пам’ятку, якщо ви опинитесь в Дорі? Отець Іван каже, що знайти його в селі неважко. Він радо розповідає і про саму будівлю, і про життя місцевого духовенства, і про просвітницьку роботу (до речі, при церкві працює читальня, діє ансамбль)."

[ПГА, т.2, с.216]: Расположена на пригорке бывш. с. Дора, вошедшего в городскую черту. В 1844 г. расширена мастером В. Гнышиком. Деревянная, крестовая в плане, одноглавая. Более крупный центральный сруб завершен шатровой главой с перехватом у основания на восьмерике, стоящем на видимом извне четверике. Боковые объемы покрыты двускатными крышами с фронтонами. К бабинцу примыкает тамбур. Сооружение окружено поддашием на выпусках венцов срубов. В интерьере высотно раскрытый центральный объем объединен с боковыми срубами арочными вырезами. Хоры расположены в бабинце. На стенах - орнаментальные росписи XX в. Памятник относится к гуцульской школе народной архитектуры.

© 2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.