Південний фасад. Фото 1995 р.

Побачивши понищену будівлю старого костелу святої Анни у селі Вікняни Тлумацького району на Івано-Франківщині, де зараз знаходиться греко-католицька Різдва Богородиці, мешканець Вроцлава Єжи Чижицкі разом з представниками Товариства шанувальників Львова та кресів південно-східних, зібрав кошти на віднову храму.
Костел… зі складу.
Здавана величне село нині ледь виживає. Усіх торкнулася теперішня криза. Єдина надія — на молитву до Бога. Поглянуть люди на колись понищений, а нині відновлений костел, і надія з’являється, що може щось і в країні та в їхніх долях зміниться. Он навіть сусіди з Польщі про Вікняни не забули.
Нині величава дерев’яна споруда — окраса маленького села. У позаминулому столітті храм служив для мешканців повітового містечка Тумача, проте там збудували кращий і більший костел, а дерев’яний віддали у Вікняни. І лунали упродовж років щоденні молитви, священики хрестили дітей, вінчали молоді пари, проводжали в останню дорогу померлих.
Після війни безбожна радянська влада костел закрила. Приміщення почали використовувати як склад. Проте навіть роки та погана експлуатація не змогли нічого вдіяти трьохсотрічній будівлі святині. За часів незалежності України на костел також ніхто не звертав уваги.
Де була пустка, молитви лунають.
Ще у 2003 році він був у жахливому стані. Від понівечених чорних стін віяло пусткою. Місце, де колись молилося не одне покоління тлумачан та вікнянців, навіть відлякувало. Проте усе змінилося із приходом на парафію молодого енергійного священика Руслана Пасічного.
Бачачи як не чисельні представники греко-католицької громади моляться у приміщенні магазину, в нього защеміло серце - адже святиня поруч. Тільки-от як там лад навести? Проте очам страшно, а руки роблять. Отримавши дозвіл від місцевої влади на використання старого культового приміщення, отець Руслан разом з парафіянами взявся до роботи. Люди виносили сміття,, білили, штукатурили, залатували діри. Через три місяці святиню було не впізнати.
Наново освятили храм значно пізніше, 12 лютого 2006 року за участю єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії Миколи Сімкайла та п’ятьох священиків. Це була радість для усього села. Проте відновлювальні роботи тривають й донині. “Нами таки опікується Бог, - усміхається отець Руслан, - бо подарував мені зустріч із Єжи Чижицки, який зацікавився нашим храмом та пообіцяв допомогти. Слова польського сусіда виявилися немарними. За допомогою представників Товариства шанувальників Львова та кресів південно-східних, особливо вроцлавського відділу колишніх мешканців Тлумаччини, були зібрані кошти для храму”.
Щасливий панотець каже, що кожна пожертва—велика та приємна Богові справа. І вдвічі приємніше йому та вікнянським вірним, що про них не забувають мешканці сусідньої країни. Тепер за їхнє здоров’я і добрі помисли у костелі звучатимуть подячні молитви.
Присягала Богу храм не покидати.
На сьогодні у Вікнянах польських родин майже не залишилося. Єдина 75-річна полячка Марія Новотарська чи не щодня буває у костелі. Бабуся мовить, що храм наче невидимою ниткою пов’язує її з родиною та спогадами дитинства. “Нас у батьків було п’ятеро три сестри і два брати, троє із них зараз живуть у Польщі”, - тихо мовить, заходячи в храм пан Марія.
Бабуся каже, що добре пам’ятає тяжкі часи після Другої світової війни, коли батько, прийшовши з фронту не мав у що одягнутися, а мати, народивши чергову дитину, мусила пізньої осені, стоячи по коліна у крижаній воді, полоскати конопляне повісмо, унаслідок чого її спаралізувало.
У старовинному костелі пані Марія приймала Перше Святе Причастя, Тоді, маленькою дівчинкою, зворушена величчю обраду заприсяглася: де б вона не була, але храму допомагатиме. Доля була не вельми ласкава до поважної пані. Усе життя жінка важко працювала, рано втратила чоловіка і двох дітей. Тепер живе із сином.
Рідні пані Новотарської зараз розкидані по Польщі. Проте про сестру не забувають, приїжджають у гості, та й її запрошують. Зараз, жаліється вікнянка, уже й здоров’я не те, тільки-от за сестру переживає, бо вже зовсім старенька, щодня у костелі за її здоров’я молиться. Нещодавно Марія Новотарська по пам’яті відтворили старовинну церковну вишивку і зробила подарунок святині. Приємна несподіванка у вигляді пожертв і допомоги з Польщі розчулили бабцю Марію. Вийшовши з костелу, жінка довго вдивлялася в далечінь, склада руки до молитви за усіх жертводавців із рідної і далекої Польщі.

© 2011, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.