повернутися до змісту книги "Нариси Дністра">>

РОЗДІЛ III / Погляд на місто

    Сьогоднішній Хотин - це у дощові дні невилазне багно, а в сухі - цілі хмари пилюки. Поштова дорога проходить околицею міста, тому, проїжджаючи на поштових, ви побачите лиш невелику його частину і не ознайомитесь з його обличчям. Немає сумніву - обличчя це не надто цікаве, але все-таки є в ньому щось своєрідне, і саме в тій частині міста, котра не потрапляє на очі подорожньому. Якщо візник повезе й не найкоротшим шляхом, все одно мандрівник побачить лише новий Хотин, тобто більш-менш правильні будиночки, вікна з фіранками, сірі паркани - невід'ємний атрибут повітових міст, вибілені комини та звичну заціпенілість, тому що тут немає жодної торгівлі. Є тут декілька заїжджих дворів, облаштованих на кшталт заїздів прикордонної Подільської губернії. Утримують їх євреї, декотрі - доволі чисто, і якщо вам не попадуться порядні, зручні меблі, якщо на ліжку замість матраца ви знайдете сіно, а у щілинах - безліч блощиць, то розрадою вам буде неймовірна, майже казкова дешевизна. За півкарбованця вам дадуть дві кімнати з різноманітним начинням. Звичайно, жодного комфорту, меблі з дощок, і то не завжди гладенько виструганих, але ж комфорт - поняття умовне, та й не можна вимагати його в глухій закутині, коли й у великих провінційних містах мало який готель з дворублевими номерами може похвалитися пристойним умеблюванням. Хотинські заїжджі двори ніколи не бувають порожніми, і оскільки життя у провінції не йде відлюдно, то на вас повсякчас чекають нові знайомства. Провінційний звичай - знати, що діється довкола, - не дозволить вам лишитися на самоті: з вами неодмінно познайомляться, і будьте певні, що всі ваші таємниці відомі новому знайомцеві не з моменту взаємної рекомендації, а задовго до цього - завдяки прислузі, господареві, рознощикові й навіть якомусь вістунові, якого ви й в очі не бачили.
     [...]
    Займаючи глухий кут під самим кордоном і маючи за якихось 20 верст небезпечного суперника у торгівлі - Кам'янець-Подільськ, Хотин, однак, є осередком зносин навіть із далекими містами імперії. Предмет зносин становить контрабанда, здебільшого - кантонський чай, для якого Хотин є одним із великих перевалочних пунктів. Звичайно, немає такої контрабанди, якої б ви не роздобули в Хотині, але вона розходиться звідси переважно по околицях, а ось чай розвозиться на українські ярмарки і йде, як не дивно, на узбережжя Чорного моря, куди йому легше було б потрапляти водним шляхом. У цій торгівлі стикаються дві національності: євреї, які добувають чай з-за кордону, та липовани (російські розкольники), які займаються подальшою відправкою цього продукту на внутрішні ринки, здебільшого - своїм братам-розкольникам, які торгують в Одесі, Миколаєві, Херсоні та по всій Новоросії*. Декотрі партії під час переправлення через кордон виловлюють митники, декотрі захоплює вже в Бессарабії земська поліція, але такі випадки слід вважати щасливими винятками, які не мають жодного впливу на заборонену торгівлю, що ведеться систематично. Чай сюди надходить з-за Пруту й з-за Дністра, останнім шляхом - у великій кількості; але іноді контрабандисти з берегів Пруту, довідавшись про засідку митників, вирушають через буковинські ліси до Хотина, де заборонені товари неважко приховати.
    Старе місто, що тулиться на горбистому березі ближче до фортеці, складається із суцільних рядів крамниць і крамничок, які займають нижні поверхи будинків, а в їхніх подвір'ях, де напхом напхано євреїв, ховається такий лабіринт різних прибудов, комірчин, переходів, що важко дійти ладу. Подвір'я ці подекуди сполучаються між собою, і, окрім цього, під деякими з них ще під час турецького панування було вирито великі пивниці. Тож з огляду на кмітливість євреїв-контрабандистів, їхню спритність та вміння залагоджувати таємні справи, не дивно, що їхня заборонена торгівля вислизає з-під нагляду, якщо навіть припустити, що нагляд цей - бездоганний. Які численні загони потрібні були б для розшуку контрабанди, та й чи можливий безупинний розшук у якійсь підозрі. Якщо вже на кордоні недобачили, то виловити заборонені товари всередині краю важко. Одне слово, Хотин часом буває набитий контрабандою, яка, втім, швидко зникає, і якщо нишпорки й дають знати кому треба, то й контрабандисти своєю чергою не дрімають. Полотно і шовк тут дуже дешеві, одначе ходять не у тих обсягах, як закордонний чай, що з'являється сотнями пудів і поспішно вивозиться до містечка Бричани або, дуже рідко, береговою дорогою до Могилева-Подільського.

повернутися до змісту книги "Нариси Дністра">>