повернутися до змісту книги "Нариси Дністра">>

РОЗДІЛ ІX / Місто Сороки

    Місто Сороки, відоме у давнину під назвою Ольхіонії, належить, як і Хотин, до генуезьких факторій. Невідомо, яку роль відігравала Ольхіонія у ті часи, а нині це доволі жалюгідне, тісне та нудне містечко. Назва його, вочевидь, чисто слов'янська, одначе походить вона від молдавського слова сарака - "бідняк", і саме цієї версії дотримуються освічені містяни, посилаючись на якісь письмові документи, яких я, утім, ніде не бачив. Скільки тут істини - залишаю судити фахівцям, але принаймні у малоруських літописах це місто, пам'ятне завдяки битві Тимоша Хмельницького, називалося Сорокою. Як заведено, у нас про життя цього міста ніде не пишуть, і оскільки воно стоїть не на якомусь великому тракті (через нього проходить лише шлях із Кишинева на Могилів), то про Сороки мало хто має уявлення. Власне, тут і немає нічого цікавого, і якби не мальовничі околиці та не руїни своєрідної генуезької фортеці, то спогади про містечко недовго би бентежили подорожнього. Якщо в'їжджати сюди могилівською дорогою, то, коли ви зупиняєтесь над стрімким урвистим берегом Дністра й з острахом починаєте спускатися, перед вами з висоти пташиного польоту відкривається дуже гарний краєвид: невеликий простір забудовано гарненькими хатками, особливо затишними та веселими на околицях, тому що там вони оточені деревами. Втім, вас зацікавить не стільки панорама міста, скільки розкішні околиці, що тягнуться так далеко, скільки сягає око, вслід за вигадливими вигинами найбільш змієподібної річки в світі. Дністер то наближається до нагірного берега, то кидається геть від нього у різних напрямках, а берег цей, який складається зі стрімких скель кременистої породи, що нависають над водою, вимальовується сірими та білуватими масами каменю і зеленню великих дерев, між якими правильними рядами пролягли виноградники. За річкою, на тому боці, вдалині видніються оброблені поля, засіяні здебільшого кукурудзою - традиційною годувальницею усіх наддністрянських жителів, які належать до молдавського, слов'янського чи навіть юдейського племені. Та коли, спустившись із гори, ви в'їжджаєте на вузьку й, без сумніву, найкращу в Сороках вулицю, забудовану єврейськими будинками, вулицю, яка впирається у Дністер і на якій замість бруківки ще з часів потопу насипано колючі кремені, всі враження від краєвидів, отримані на горі, щезають, фантазії закінчуються, і ви опиняєтесь посеред брудної й доволі вбогої реальності. Тут-таки стоять два чи три єврейські заїзди, в одному з яких мандрівник може знайти прихисток за помірну ціну. Крім цієї вулиці, є ще три чи чотири повздовжні; ще є якісь звивисті маленькі провулки, густо заставлені хатинками і халупками, на яких, утім, подекуди є вивіски, що свідчать про те, що господар займається тим чи іншим ремеслом. Вивіски ці робляться лише для годиться, тому що в такому крихітному містечку городяни із зав'язаними очима відшукають і Шмуля, який змайструє сяке-таке пальто, і Янкеля, який може пошити чоботи, і Лейбу, який направить вам годинник - звичайно, так, що на першій же станції він буде вам уже не потрібний.
    Найкраща, поперечна вулиця що нижче до Дністра, то тісніше заповнена невеликими крамничками, в яких завдяки підприємливості євреїв можна знайти не лише найнеобхідніші товари, а й окремі предмети розкоші, що проникають сюди через прусський кордон - імовірно, не завжди збагативши державну скарбницю митом. Містечко можна обійти за годину: від приміського сільця, що лежить біля потічка Цекинівка, до міської лікарні та будинку земського начальника, розташованих на протилежному кінці, й від поштової контори до руїн генуезької фортеці, яка попри всі зусилля часу та мешканців все ще стоїть непохитно*. Про цю стародавню пам'ятку я не зібрав на місці жодних цікавих відомостей. Сучасні мешканці Сорок дивляться на неї як на масу міцної цегли й каменю, які могли би до чогось придатися, а дехто, зокрема, інвалідна команда, на практиці доводить істину, яку стосовно наших пам'яток висловив Гоголь ще років тридцять тому. Істина ця відчувається такою мірою, що, зайшовши всередину руїн, скоріше поспішаєш назад. Для мене, утім, в цих вежах не було нічого нового, тому що я бачив у Хотині майже таку саму будівлю. Звичайно, можна було би принагідно помріяти про часи, коли існувала генуезька факторія, накидати декілька припущень, проте археологія - не мій фах. Безперечно, мене цікавило, як і на чому генуезці плавали Дністром, але шукати такі дані означає товкти воду в ступі навіть у порівнянні з тими безпідставними гіпотезами, які часом з'являються у дослідників старовини.
    
* Фортеця у Сороках, збудована у 1543-1546 роках, добре збереглася і нині має статус музею. - Прим. ред.

повернутися до змісту книги "Нариси Дністра">>