Схема з буклету "Чернівецький музей народної архітектури та побуту"
1 - вхід до музею; 2 - вітряні млини; 3 - двір селянина з с. Вікно Заставнівського р-ну;
4 - корчма з с. Новоселиця Кельменецького р-ну; 5 - сільська кузня з с. Колінківці Хотинського р-ну;
6 - хата бідного селянина з с. Гаврилівці Кіцманського р-ну;
7 - двір селянина з с. Лашківка Кіцманського р-ну;
8 - двір селянина-багача з с. Рідківці Новоселицького р-ну;
9 - сільська управа з с. Ревне Кіцманського р-ну;
10 - колодязь з журавлем;
11 - церква з с. Драчинці і дзвіниця з с. Берегомет Кіцманського р-ну.
ВІТРЯКИ НА ОКОЛИЦІ ЧЕРНІВЦІВ.
Розділ 8 з книжки [А.Данилюк. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції,
проблеми розвитку. Тернопіль, "Навчальна книга - Богдан", 2006. - 104 с.]:
Музей просто неба в Чернівцях - наймолодший з-поміж музеїв такого типу в Україні. Його почали створювати 1977 р., а першу чергу експозиції музею було відкрито для відвідувачів у 1986 р. До цього багато зусиль доклали його перший директор, заслужений майстер народної творчості України, різьбяр Тарас Герцюк, проектант музею Панас Миколайчук, науковці Костянтин Павельчук і Василь Павлюк.
Музей розташовано на околиці міста в урочищі Гореча на площі 20 га. Нині тут експонується понад ЗО пам'яток архітектури, які охоплюють сектори "Західне Подністров'я" і "Хотинщина". У перспективі будуть створені "Підгір'я" і "Гуцульщина". Крім архітектурних споруд, тут зібрано близько 8 тис. предметів побуту та творів народного мистецтва.
Музей створювався, коли в країні панували ідеологічні догми. Експозиції будувались з т. зв. "класових" позицій. Наукові засади нехту-вались. Це призвело, в окремих випадках, до недоречностей, наприклад, вікна на фасадах окремих хат зорієнтовано на північ.
Але, незважаючи на ці промахи, музей має цінні архітектурні експонати. Це і два вітряки "буковинського типу",
і церква, і дзвіниця, і господарські будівлі, і малі архітектурні форми.
На підвищенні відтворено церкву 1774 р., перевезену із с. Драчинці Кіцманського району. Вона належить до типових на Буковині храмів з високим чотирисхилим дахом, покритим ґонтом і насунутим на зруб та перекриття, ніби шапка. Дзвіниця, що поруч з церквою, захоплює стрункістю силуету і простотою конструкцій.
Відвідувачів зацікавлює добре облаштований двір з с. Лашнівка Кіцманського району. У його складі - 7 різних архітектурних об'єктів. У центрі садиби - хата 70-х років XIX ст. Стіни зрубні, з кругляків різного діаметра, обмащені глиною. З господарських будівель виділяється стайня зі стодолою під чотирисхилим очеретяним дахом, дещо припіднятим уздовж фасадної стіни. Стодола має каркасну конструкцію і обшита дошками. Стайня - нижча, над нею - горище, на якому зберігають сіно. На подвір'ї розташовані також карник (хлів) для свиней, курник, комора.
Ще більше господарських будівель можна побачити в садибі селянина із с. Рідківці Новоселицького району. Хату з двох сторін тут оточують стайня, стодола, карник, курник, кошниця, комора, пивниня. Хата має два житлові приміщення, розділені сіньми, що було типовим для цього району.
До окремого типу належить хата із с. Гаврилівці Кіцманського району. Вона складається з двох приміщень - власне хати і сіней. Стіни хати - зрубної конструкції, сіней - каркасної, із заповненням глиносолом'яними вальками. Стеля в хаті дерев'яна, миється.
Хата 1891 р. із с. Вікно Заставнівського району була типовою для Приністров'я. Стіни її зроблено з кілля, переплетеного
глевками (глиносолом'яними перевеслами), ззовні і всередині обмащені глиною, димар - з лози, оброблений глиною.
Хата складається з двох житлових приміщень - великої хати і хатки, розділених сіньми.
Музей у Чернівцях продовжує забудовуватись. Передбачається збільшення його експозиційної площі до 45 га.
Буклет "Чернівецький музей народної архітектури та побуту":
На мальовничій північно-східній околиці Чернівців, поблизу Прута, створено коштовну перлину І буковинського краю - Музей народної архітектури і побуту. У липні 1986 року буковинці святкували його відкриття.
Нині відвідувачі мають чудову нагоду побачити старовинне буковинське село в мініатюрі. Музей у поєднанні з природним ландшафтним середовищем знайомить з кращими зразками духовної і матеріальної культури Буковини, цікавими взірцями народного зодчества, побуту різних культурно-історичних районів та етнографічних груп, досягненнями декоративно-прикладного мистецтва, які свідчать про великий істори-ко-культурний досвід, невичерпний талант і працелюбність буковинців.
Відкриттю музею передувала велика науково-дослідницька робота творчого колективу. Архітектори, етнографи, історики, мистецтвознавці зібрали величезний матеріал з історії сіл та народного будівництва, обладнання жител. Вивчалися ремесла, записувалися обряди і звичаї, фольклорні надбання, місцеві говори. Поряд з вивченням літературних джерел все це дало можливість одержати вичерпний матеріал про особливості соціально-культурного і господарського життя буковинців.
У ході багаточисельних наукових розвідок і експедицій відбиралися етнографічні і архітектурні експонати, формувалися фондові колекції.
Дослідницька робота науковців триває і сьогодні. Оскільки в музеї збудована лише перша черга експозиції, яка демонструє архітектуру і побут етнографічних зон "Хотинщина" і "Західне Подністров'я", то більше уваги надається вивченню невідтворених в експозиції районів Буковини.
Територія музею - це мальовнича ділянка площею двадцять гектарів поля і лісу. її різноманітний рельєф дає уявлення про ландшафти різних географічних зон Буковини. На шести гектарах збудованої експозиції відтворено дві сільські вулиці, які включать п'ять селянських садиб. Вони представляють буковинські поселення середини XIX - першої половини XX ст. Тут експонуються житло і побут різних верств населення.
Першим до музею перевезений і встановлений на великому пагорбі вітряк з села Рукшин Хотинського району. Він є своєрідною візитною карткою не лише музею, але й міста, бо зустрічає гостей Чернівців, які в'їжджають до нього зі сходу.
Музейна експозиція демонструє еволюцію житла і побуту буковинців. Регіональні особливості виразно проявляються у конструкції споруд, виборі матеріалів, особливостях будівельної техніки. Прослідковуються вони і в крої та оздобленні одягу, ремеслах, обрядах, звичаях, піснях.
Для огляду пропонуються етнографічні зони "Хотинщина" (Хотинський, Кельменецький, Сокирянсь-кий райони) і "Західне Подністров'я" (Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький райони). Готується спорудження двох інших зон музею - "Прикарпаття" (Глибоцький, Сторожинецький, Герцаївський, Вижницький райони) та "Гуцульщина" (частково Вижницький, Путильський райони). У закінченому вигляді експозиція представлятиме чотири сільських поселення, до складу яких увійдуть близько 180 архітектурних об'єктів, у яких експонуватимуться тисячі предметів хатнього вжитку, знарядь сільської праці, виробів народних майстрів. Поки що з різних куточків області перевезено і встановлено близько40архітектурних об'єктів. Завдяки зусиллям науковців та архітекторів, художників-реставраторів та сільських майстрів дбайливо відреставровано житлові, громадські і господарські споруди: різних розмірів хати, церкву, дзвіницю, сільську управу, корчму, кузню, стодолу, комору, приміщення для утримання худоби тощо.
Музей продовжує розбудовуватися і поповнюватися новими експонатами. У його фондах зібрано понад сім тисяч етнографічних експонатів, значна частина з них є унікальними. То і знаряддя праці, оригінальні і цікаві речі домашнього вжитку, численні колекції чоловічого і жіночого одягу, вишивок, килимів, рушників, поясів, народних прикрас, вироби народних майстрів з дерева, шкіри, лози тощо.
Музей зажив доброї слави серед шанувальників народного мистецтва. Його гостями вже стали близько 500 тис. чоловік. Чернівецький музей-скансен став осередком відтворення різних національних звичаїв і обрядів буковинців-українських, молдавських, румунських, російських, польських. Тут проводяться масові етнографічні свята і ярмарки, на яких свою майстерність демонструють фольклорні колективи і народні майстри. Понад 800 виступів фольклорних колективів за останнє десятиліття відбулося на відкритих майданчиках музею, мистецтво роботи своїх рук продемонструвало понад дві тисячі народних майстрів.
У Чернівецькому музеї під відкритим небом з допомогою зримих зразків народної архітектури, природних ландшафтів відтворюються життя і побут старовинного села. Перед відвідувачами постають сільські вулиці з білими хатами. Милують очі городи, садки, квітники, в яких буйним квітом розквітають ружі, чорнобривці, м'ята. Відвідувачі мимоволі потрапляють в минуле наших пращурів.
Тож запрошуємо до екскурсії по нашому музею!
із зеленого пагорба, на якому розташований вхід, видніється буковинське село. Ступаючи його дорогою, ви подорожуєте не тільки різними етнографічними зонами Буковини, але й долаєте епохи і часи.
Зустрічають подорожніх два вітряки (млини) з села Шишківці Новоселицького району (збудовані в 20-х рр.ХХст.) - свідки нелегкої хліборобської праці і мудрості народних майстрів. Здається, от-от їх крила заскриплять, запахне свіжим мливом. Селяни, очікуючи на помол, вели повільну і невимушену розмову про життя, доки з дверей не виходив припорошений з ніг до голови мельник...
Такі вітряки на Буковині належали переважно багатим селянам або сільській громаді. Іноді вони були власністю поміщика.
Крокуючи далі, повз житнє поле, яке влітку виграє на сонці золотим колосом, Ви вступаєте у бессарабське село - етнографічну зону "Хотинщина". А ось садиба селянина з села Вікно Заставнівського району. У центрі її - трикамерна хата (1891 р.) з високою стріхою та оригінально виплетеним з лози димарем. На подвір'ї господарські споруди: шопа, курник, кошниця, лозниця.
Поруч сільська корчма (20-х рр. XX ст.) з села Новоселиця Кельменецького району. Вона трикамерного типу (буфет, комора і житлова кімната корчмаря). До корчми селяни збиралися не тільки випити оковитої, але й поспілкуватися між собою, почути новини. Деякі найзавзятіші відвідувачі пропивали тут весь свій достаток, тому у народі корчму прозвали "жіночими сльозами".
Звертаємо з дороги - і потрапляємо до кузні (20-і рр. XX ст.), яка реконструйована на підставі досліджень у селі Колінківці Хотинського району. Ковальська піч з горном, ручний міх, ковадло і кувалда створюють атмосферу сільської кузні в дії: ви ніби відчуваєте запах розжареного металу, чуєте стук ковальського молота, бачите снопи іскор над ковадлом. Тут виготовлялися знаряддя праці, різний сільськогосподарський реманент, підковували воза і коней, творили з металу дивовижні речі.
На другу сільську вулицю, де відтворені зразки народної архітектури та побуту селян Західного Подністров'я, потрапляємо дорогою, що мальовничо в'ється поміж городами.
Тут нас зустрічає самітня хатина (1861 р.) селянина з села Гаврилівці Кіцманського району. У таких злиденних спорудах переважно жили бідняки з великими сім'ями. Маючи невеличкий клаптик землі, вони мусили йти в найми. Малоземельних і безземельних селян, у яких не було жодної господарської споруди, називали "халупниками".
Поряд з хатою бідняка розміщений двір селянина середнього достатку. У центрі двору - хата з села Лашківка Кіцманського району (1875 р.). Господар мав землю, худобу, споруди (стайню, комору, карник, курник). У хаті розвішаний святковий і робочий одяг, стіни прикрашені килимами і залавниками.
А далі потрапляємо до великого двору, власником якого був заможний селянин - староста з села Рідківці Новоселицького району. У центрі - одна з найстаріших житлових споруд - трикамерна хата (1835 р.) з багатим інтер'єром. Крім хати, є стодола, комора, карник, курник і дві кошниці. Господар мав землю, водяні млини, тримав коней, корів, свиней, птицю. До роботи на господарстві залучав наймитів.
Продовжує експозицію сільська управа (30-ті рр. XX ст.) з села Ревне, що поблизу Чернівців. У румунські часи в цій будівлі розміщувалися примар з нотарем, жандармський пост, сільські депутати. Тут визначали податки, набирали рекрутів, видавали документи, урегульовували цивільні справи.
Завершує музейну експозицію комплекс культових споруд - Миколаївська церква (1774 р.) з села Драчинці і дзвіниця з Берегомета, що на Кіцманщині. Перший іконостас Миколаївської церкви був намальований на стіні, але він не зберігся. Теперішній - робота школи іконописних майстрів Києво-Печерської та Почаївської лавр. Його зібрав і обновив художник-реставратор музею Л.М.Хмельницький.
На причілковій стіні притвору, у церкві, розміщені копії малюнків румунського королівського придворного художника, що зображують церкви і монастирі Північної та Південної Буковини.
Так ми пройшли дорогами і стежками музею. Екскурсійний маршрут завершено.
Сподіваємося, після відвідин нашого музею до Вас прийдуть почуття любові і поваги до талановитого народу Буковини, руками якого були створені чудові архітектурні споруди, предмети побуту.
|
| 
