Фото Олени Крушинської, березень 2008 р.

Дзвіниця на рисунку 1929 року і на світлині, зробленій після реконструкції церкви і дзвіниці, що була виконана в 1990-х роках (фото Олени Крушинської, березень 2008 р.)

В роки незалежності Успенську церкву і дзвіницю було розібрано і відновлено практично з нуля, ледь не від рівня землі. Так, у спостереженнях Миколи Жарких від 16.08.1989 р. якраз читаємо: "Вівтарем церква орієнтована на схід. Під час моїх відвідин церква була розібрана до грунту і розкладена разом з новим деревом для ремонту." Чому так зробили, можна зрозуміти із замітки, написаної двома роками раніше, у жовтні 1987 року. Ярослав Лемик, відомий львівський колекціонер, писав наступне:

"Про дивну і казкову перлину народної архітектури Поділля вперше писав Г.Лукомський у праці "Старинная архитектура Галиции" (Петроград, 1915): "Особенно привлекательная по виду, хотя мало типична для строительства края вообще, - церковь в Старом Чорткове на реке Серет (1685 года) - с пирамидальным шатром колокольни и очень живописными огромными крышами" (с.108. На с.106 - рисунок цієї церкви з дзвіницею).
Згадує цю церкву В.Січинський у книзі "Дзвіниці і церкви Галицької України ХVІ-ХІХ ст." (Львів, 1925). Не оминули її увагою й сучасні мистецтвознавці. "На протилежному боці Серету знаходиться Старий Чортків, де збереглася Успенська дерев'яна церква - можливо, найстаріша на Поділлі",- писав у 1968 році Г.Н.Логвин у широковідомій книзі "По Україні".
"Успенская церковь, 1635 г. (ул. Котовского, 12), охр. н. 685, - інформує найновіше видання "Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР" (Киев, І986, т.4, с.89-90). Памятник принадлежит к самобытным произведениям подольской школы народной деревянной архитектуры." Тут же вміщено і фото, і план церкви.
Прекрасне фото, яке покликало мене в дорогу, щоб власними очима оглянути самобутній твір народних зодчих і відпочити душею серед вікової краси. Та ба, не відаю, звідки упорядники останнього видання взяли це фото - нинішній стан церкви викликає гірке здивування. Подвір'я церкви забудоване гаражами (можливо, приватними) і ницими сарайчиками. З протилежного боку - котельня з чорним задимленим страхопудом комина, що перевищує церковну баню. Подвір'я довкола пам'ятника заросло полином та будяками. Бруд, сміття, нехлюйство. Чортківські власті запевне вирішили, що не варто тратити гроші на міські туалети без води - нехай, мовляв, наші "цивілізовані європейці" використовують для своїх нужденних потреб церковне приміщення... Досить зазирнути у вирубаний під самісінькою охоронною таблицею, що гласить "ОХОРОНЯЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ", отвір, щоб переконатись у цьому. З сумним сарказмом питаю себе: так що ж тут "охороняється"? ...
Керівники Товариства охорони пам'яток архітектури й історії у Чорткові запевне дістають непогані дотації у вигляді зарплат до своїх пенсій військових відставників за таку дбайливу "охорону" народного добра. І нидіє на наших очах не просто церква, а совість і сумління народу. Чому так байдуже дивляться на руйнацію одного з найцінніших пам'ятників громадяни Чорткова, зокрема, молодь? Хто підніме з руїн виплекану колись руками давніх майстрів архітектурну окрасу, куди несли свої жалі і сподівання діди та прадіди, де складали свою пам'ять і віру у кращі дні, де єднались у почутті добра і милосердя?
І чи не час уже видавати не прикрашені старими фотографіями "пам'ятники…", а "фотодокументи нашого дикунства"?"

Подівіться, як різниться стан споруди на фотографії 1987 р. (Я.Лемик) та світлині з видання 1986 р. (фото у ньому, напевно, зроблені на початку 1980-х)

[ПГА, т.4, с.88-89]: По ул. Котовского, 12. Перестраивалась. Деревянная, основные объемы равновысокие, накрыты общей гонтовою крышей с декоративной главкой на коньке. Опасание на выпусках венцов срубов окружает периметрально сооружение и согласуется с формой крыши. Два дополнительных сруба, прилегающие с севера к апсиде и нефу, пристроены в XIX в.
В интерьере все объемы пространственно объединены. Низкий, без естественного освещения бабинец имеет верхний ярус хоров, выходящих в неф фигурным вырезом. Перекрытия плоские.
Памятник принадлежит к самобытным произведениям подольской школы народной деревянной архитектуры.

Панорама церковного подвір'я. На дальньому плані - "візитівка" Чорткова, костел св. Станіслава. Фото Олени Крушинської, березень 2008 р.

["Земля Тернопільська". Туристичний путівник. - Тернопіль: Джура, 2003. С.138]:
Друга після замку за віком історико-архітектурна пам'ятка міста - церква Успення Пресвятої Богородиці - будувалась у 1581-84 роках з ініціативи ремісників Чорткова кушніра Миколи Драчука та швеця Гаврила Журавля. Тричі церква зазнала руйнувань під час нападів на місто турків і татар: у 1593, 1617 та 1640 роках. Щоразу відбудовували її майже заново. Храм як пам'ятка історії та архітектури цінний тим, що він дуже рідкісного типу, одна з найстаріших церков на Поділлі. Це - тридільний храм хатнього типу із двоспадовим дахом, на якому вежа з хрестом. У радянські часи, в умовах панування більшовицько-атеїстичної пропаганди, церкву документально вважали важливою історико-архітектурною пам'яткою, однак нею не цікавились і не оберігали. Повністю реставрували її в умовах незалежної України.

Фото Ігоря Хоми, травень 2006 р.

© 2007-2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.

Чортків на сайті "Украина - фотопрогулки"