Перейти на головну сторінку сайту
    на головну/home


     Тернопільська область Тернопіль

         Бережанський р-н

Бережани
Жуків
Надрічне
Слов'ятин
Урмань

         Борщівський р-н

Висічка
Вовківці
Гермаківка
Іване-Пусте
Сапогів

         Бучацький р-н

Білявинці
Помірці
Сокілець

         Гусятинський р-н

Волиця
Козина
Копичинці
Крогулець
Сухостав

         Заліщицький р-н

Кошилівці
Кулаківці
Солоне

         Збаразький р-н

Бодаки
Вишнівець
Колодне
Шимківці

         Зборівський р-н

Годів
Калинівка
Кальне
Розгадів
Серетець

         Козівський р-н

Конюхи
Мала Плавуча
Плотича
Щепанів

         Кременецький р-н

Башуки
Кременець
Новий Олексинець
Почаїв

         Лановецький р-н

Ванжулів

         Монастириський р-н

Григорів
Коропець
Монастириська
Чехів

         Підволочиський р-н

Галущинці
Скорики
Щаснівка

         Підгаєцький р-н

Новосілка
Підгайці
Старе Місто
Шумляни

         Теребовлянський р-н

Деренівка

         Чортківський р-н

Заболотівка
Нагірянка
Черкавщина
Чортків-1
Чортків-2

         Шумський р-н

Новостав


Фото Владислава Філя ("Мандрівка Україною"), травень 2008 р.

:
Фото Владислава Філя, 2008 р.
Фото Владислава Філя, 2008 р.
Фото Владислава Філя, 2008 р.

Скорики


с. Скорики, Підволочиський р-н, Тернопільська область. Показати на мапі

         Церква Іоанна Богослова, XVII ст.

Фото Петра Власенка, вересень 2007 р.

Фото Петра Власенка, вересень 2007 р.


Про скориківську церкву ми писали в путівнику [Д.Малаков, О.Крушинська, Ю.Козоріз. Два береги Збруча. - К., Грані-Т, 2007. - с.13-14]:

Фото П. Власенка, вересень 2007 р. Проминувши правим берегом Збруча село Воробіївка, та повз великий став на струмку Потік Глинський потрапляємо в село СКОРИКИ. Воно лежить на березі річки Вовчок і відоме з другої половини ХVІ ст. Тут збереглася чудова пам’ятка українського народного зодчества – дерев’яна церква св. Івана Богослова ХVІІ ст. (за іншими даними датується 1700, 1744 роками). Вона ховається за широкою мурованою стіною-дзвіницею з хвірткою посередині та п’ятьма дзвоновими отворами в горішньому ярусі. Дерева, ніби щільні зелені шпалери, відокремлюють церковне подвір’я від зовніш- нього світу, створюючи такий особливий, властивий усім сільським храмам затишний куточок, необхідний для душевної рівноваги, перш ніж ступити на паперть, і так само потрібний для виваженого умиротворення по відправі. На довгих лавах, що оперізують садибу, завжди знайдеться місце.
Скориківська церква – пам'ятка архітектури національного значення. Вона має всі традиційні ознаки старовинних подільських храмів: тридільна, трибанна, архаїчна у своїх квадратних зрубах, з широченним дашком-опасанням, який захищає низ будівлі від дощових вод та дає прихисток прочанам у негоду. Ґонтова покрівля пом’якшує обриси видовжених шатрових бань, а сама фактура ґонту, його колір надають споруді лагідності й тепла.

Фото Дмитра Антонюка, травень 2005 р.

Фото Фото Дмитра Антонюка, травень 2005 р.


В інтер’єрі храму все підпорядковано головному об’єкту уваги – величному різьбленому іконостасу, виконаному невідомими майстрами одночасно з самою церквою. Основним мотивом різьблення є своєрідно трактоване листя аканту, виноградні грона й квіти. Мистецтвознавець Григорій Логвин (1910–2001) дає високу оцінку і самій будівлі, й іконам зі Скориків «Богоматір» та «Страшний суд». Впадає в око суто українське трактування образів, навіть Дитя вдягнене в сорочечку-вишиванку. Іконостас – у прекрасному стані, і завдячує цим давній легенді та щасливому випадкові, який, у свою чергу, став сучасною легендою. 1999 року, незадовго до виборів, Леонід Кучма у робочій поїздці Західною Україною завітав у Скорики. Там відвідав славнозвісну дерев'яну церкву, в якій, за легендою, перед походом на Збараж 1649 року сповідалися і приймали причастя козаки Богдана Хмельницького разом із гетьманом. Отож, 1999 року, скориставшись слушним моментом, кмітливий священик оповів високопосадовцю, що Богдан-Зиновій та інші славні гетьмани, які заходили до скориківської церкви скласти молитву Богові, неодмінно і щедро жертвували на храм. І, мовляв, незле було б і панові Кучмі, наслідуючи їх, подбати про трьохсотрічний диво-іконостас, що його, кажуть, колись доставили до Скориків волами за наказом самого Хмельницького. Відступати не було куди – і кошти на реставрацію іконостасу було виділено.


Фото Дмитра Малакова, кінець 1980-х років

Фото Дмитра Малакова, кінець 1980-х років


["Земля Тернопільська". Туристичний путівник. - Тернопіль: Джура, 2003. С.54-55]:
Найбільшою святинею Скориків є дерев'яна церква Іоанна Богослова (1744) - пам'ятка архітектури національного значення, внесена до пам'яток ЮНЕСКО. Її історія дуже втаємничена. Легенда свідчить, що стояла вона тут з XVII ст. У 1649 році, перед походом на Збараж, у ній сповідалися і приймали причастя козаки Богдана Хмельницького разом із гетьманом. Тридільна у плані з прямокутними приміщеннями, церква здіймається в небо трьома банями із стародавніми наметовими верхами, увінчаними маленькими маківками. У споруді відчуваються чітка центрична композиція і рівновага. Інтер'єр відповідає стилеві зовнішньої архітектури. Іконостас - один з найоригінальніших серед старих церков Поділля. За легендою, його, виконуючи наказ Б.Хмельницького, доставили сюди волами. Внутрішнє храмове приміщення невелике, тому завдяки високій центральній бані іконостас спланували вгору на шість ярусів. Головним мотивом різьби іконостасу є оригінально трактоване листя аканта, схоже на пальмети і виноградні лози. В одному з ярусів видно сліди кіптяви від колишньої локальної пожежі.

Фото з путівника "Земля Тернопільська" (Тернопіль: Джура, 2003. С.119) Фото з путівника "Земля Тернопільська" (Тернопіль: Джура, 2003. С.119)

У церкві Іоанна Богослова зберігалися кілька цінних з мистецького погляду ікон: Богоматір, яка тримає Дитину у вишитій сорочечці (в обох ликах вгадувався цілком український типаж), ікона "Старшний суд" з широко розкритою пащею Люципера, куди художник вправним пензлем відправляв грішників та ворогів народу.
Інші джерела свідчать, що церкву споруджено в 1744 році. Можливо, тоді вона була відновлена. Наступну реставрацію церкви з частковою її перебудовою було здійснено протягом 1989-1991 років, а в 2000-му - було завершено позолоту іконостасу. Кошти виділив Президент України Леонід Кучма, котрий відвідав село у 1999 році.



Вигляд з півночі [ПГА, т. 4, с. 82]

[ПГА, т.4, с.82]: Деревянная, трехсрубная, трехверхая. Неф, бабинец и апсида в плане почти квадратные. Нижнюю часть не обшитых досками срубов защищает широкое опасание, устроенное на фигурных кронштейнах. Из него как бы вырастают срубы с восьмериками умеренной высоты, несущими восьмигранные шатровые верхи с главками. Верх нефа по высоте почти вдвое превышает боковые объемы. В интерьере бабинец имеет хоры и открывается в неф двухъярусной фигурной аркой-вырезом, благодаря чему высотно раскрытое внутреннее пространство воспринимается единым. Памятник принадлежит к произведениям подольской школы народной архитектуры.


Фото Дениса Шашенка, листопад 2008 р.

Фото Дениса Шашенка, листопад 2008 р.





© 2007, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.






Скорики на сайті "Мандрівка Україною"

Скорики на сайті "Украина - фотопрогулки"

















































[an error occurred while processing this directive]