Але так вона виглядала ще у кінці 1980-х років. Фото Дмитра Малакова

Про Волицю ми писали у путівнику "Два береги Збруча":
З Красного наш шлях іде далі через село ВОЛИЦЯ. Ще років двадцять тому тут неодмінно вартувало оглянути дерев'яну церковцю св. Анни, датовану ХVІ ст., як і в Козині - пам'ятку національного значення, і теж - архаїчного "хатнього" типу. Але ця чудова церква фактично загинула як пам'ятка. Нам достеменно невідомо яким чином, але споруда з дерев'яної перетворилася на... муровану. Очевидно, її обмурували зовні, згодом розібравши дерев'яні стіни зсередини. На згадку про старовину лишився тільки гонтовий дах. Проста, квадратна у плані дзвіниця з шатровим дахом теж вкрита гонтом, а її дерев'яні стіни пофарбовані в ядучо-синій колір.
На дзвіниці - великий дзвін з написом: "Жертвою емігрантів в Америці з Волиці (йде перелік прізвищ), 1926 р." Зветься дзвін "Володимир Великий". Кажуть, німецькі окупанти в 1941-1944 роках вимагали від кожної церкви по одному дзвону як кольоровий металобрухт. Те саме робили у 1920-х роках більшовики. Люди часто закопували "голоси церкви", зберігали для кращих часів.

[ПГА, т.4, с.62]: Деревянная, трехчастная, относится к хатнему типу. Состоит из прямоугольного нефа, четырехстенных трапециевидных бабинца и апсиды. Апсида короче бабинца, ее боковые грани сходятся к продольной оси сооружения под более острым углом, чем боковые грани бабинца. Восточная сторона бабинца и западная сторона апсиды равны ширине нефа. Срубы имеют одинаковую высоту, не превышающую 3 м, накрыты общей скатной крышей с гонтовым покрытием. Бабинец без окон, перекрыт так же, как и апсида, плоско. В интерьере три стены нефа, исключая восточную, переходят в залом, зашитый потолком. Памятник является самобытным произведением подольской школы народной архитектуры.

© 2007-2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.