Преображенська церква, 1869 і дзвіниця, перша пол.-сер. XVIII ст.

[ПГА, т.2, с.106-107]: По ул.Леси Украинки.
Деревянная, на каменном фундаменте, прямоугольная в плане. Покрыта двускатной крышей, увенчанной по коньку развитой главкой. Три входа - западный, южный и северный - подчеркнуты классицистическими портиками. Окна декорированы треугольными сандриками. Колокольня перестроена в XIX в. Расположена на северо-запад от церкви. Деревянная, трехъярусная (четверики), покрыта пирамидальной крышей. Уменьшающиеся поярусно объемы четвериков опоясаны поддашием. Нижний ярус - рубленый, верхние - каркасные, имели первоначально открытую аркаду, крепятся тиблями. Редкий для Волыни тип трехъярусной колокольни, представленный малочисленной группой памятников.

[Історична довідка на сайті Старовижівської райдержадміністрації]: 19 серпня 1869 року вперше відчинила свої двері для прихожан церква, яку й назвали на честь свята Преображення Господнього - Преображенською. Споруджений храм був із дерева, на кам"яному фундаменті, Таким залишився й донині. Вирізняється дзвіниця, що збудована за особливим типом, яких на Волині дуже мало. На дзвіниці встановили шість дзвонів з доброякісного металу, що забезпечував навдивовижу мелодійний звук.. Але у роки Першої світової війни на дзвони поклали око австро-німецькі окупанти. Прихожани намагалися якось не допустити наруги над голосом свого храму. В одну із ночей перевезли їх на кладовище, де сховали в заздалегідь викопаних ямах. Але невдовзі староста Паримончук з допомогою дяка продали їх іноземцям за бочку рому. Старожили довго пригадували цей ганебний вчинок навіть після смерті старости.
При церкві існувала приходська школа. У ній тривалий час учителював Антон Гаврилюк (по вуличному прозивали Кобисьом.) За Польщі учителі в школі були приїжджі. А в роки Великої Вітчизняної школа згоріла.
На церковному дворі було поховано кількох місцевих жителів, Це трапилося, коли через село проходила лінія фронту, і у селі були німці, а за річкою сили Червоної Армії. Окрім могил старовижівців тут відбулося й значне захоронення німецьких вояків. На їх могилах у роки війни поставили нашвидкуруч березові хрести, які з часом зогнили, а могили в повоєнні часи зрівняли із землею.
Добру згадку про себе в народі залишили й настоятелі храму. При Польщі у церкві служив отець Концевич, далі Гармата, в п"ятидесятих роках слово Боже ніс людям священик М"який, потім Цибулька, Євген Червінський , отці Віктор, Микола, Богдан. На початку третього тисячоліття настоятелем райцентрівської церкви є отець Дмитро, котрий ревно продовжує кращі традиції своїх попередників.

© 2007, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)