Авторка сайту біля однієї з найулюбленіших дерев'яних церков. Червень 2008 р.

Чорноголовську церкву можна споглядати зусибіч. Якщо дивитися з пагорба, то церква обернена до нас вівтарем і навою, візуально в ній домінують горизонталі - і вона ідеально гармонує з лініями схилу і гірських хребтів. Якщо ж спуститися до потічка, то над нами ледь не до неба "виростає" вежа-дзвіниця в оточенні таких самих високих смерек. І зблизька церква виглядає бездоганно. Можна годинами ходити навколо, роздивляючись і фотографуючи окремі деталі і конструкції: відкриті галереї з різьбленими стовпчиками, кутові замки зрубів, барокову баню, гонтові дахи і опасання...

Вигляд із західного боку - візуально домінує "вертикаль"

Кутові врубки вівтарного зрубу	Галерея	Стовпчик галереї

Вікно вівтаря. Це неймовірна архаїка, таких давніх віконець, набраних з круглих скелець, збереглося дуже мало. Праворуч вгорі - збільшений фрагмент, де видно, як за допомогою криволінійних дерев'яних шибок закріплені круглі скельця. Вони, звісно, теж зроблені не із сучасного скла, а з давнього - видно, що його поверхня нерівна.
Ліворуч - загальний вигляд вівтарного зрубу з віконечком. Праворуч - вікна в другому ярусі нави. Вони не настільки архаїчної форми, але теж із "саморобним" нерівним склом. На сонці помітно, що деякі фрагменти замінені на сучасне скло - вони по-різному виблискують

Михайло Сирохман пише про Чорноголову і церкву св. Миколи: "Перед селом Дубриничі бічна дорога відгалужується на схід і в'ється вздовж річки Лютої через суцільний лісовий масив, щоб через 14 кілометрів зупинитися в широкій долині, де розташоване село Чорноголова і церква Святого Миколи Чудотворця, споруджена в XVII сторіччі і перебудована 1794 року. У давні часи село простягалося на схід від річки Лютянки, в урочищі Солоний. Там на Куртаничівському груні стояла попередня дерев’яна церква, можливо, перша в селі, заснування якого датується 1552 роком.

Миколаївська церква, що належить до найкращих зразків закарпатської народної архітектури, стоїть віддалено від головної дороги, на своєрідному півострові, утвореному злиттям двох потоків. Місце, як завжди, вибране бездоганно – з усіх боків церква домінує в навколишньому пейзажі, об'єднує навколо себе дороги, стежки і струмки, що розбігаються в усі боки, гармонійно взаємодіє з буянням живої природи."

Якщо, виконавши серію акробатичних етюдів, ви ризикнете залізти на дзвіницю, то нагородою стануть неповторні карпатські краєвиди і несподівані ракурси самої церкви

На горищі можна дізнатися "секрети" будови дерев'яної церкви:

На фото ліворуч видно конструкції даху, по центру - каркасну конструкцію вежі над бабинцем. На фото праворуч - цікавий пристрій. Як ми встановили емпірично, це кріплення панікадила, влаштоване по принципу коромисла. Його можна навіть покачати. На лівому важелі - мотузка, що крізь отвір в стелі йде униз, в приміщення церкви, і тримає люстру. На правому важелі - просто якийсь непотріб в якості противаги.

Збудували церкву з ялини триверхою, у бойківському або, можливо, лемківському стилі. Сучасного «барокового» вигляду вона набула після перебудови 1794 року за священика Василя Івашковича. Згідно з написом на одвірку, перебудову здійснив майстер Матій Химич з села Лучки, завершивши роботу 2 червня 1794 року. Тоді церква отримала двосхилий дах, що плавною площиною покриває зруб гранчастого вівтаря і дещо ширшу наву. Усередині збережено первісні шатрові перекриття, характерні для бойківських церков. Особливу увагу привертає вежа з декоративно багатим бароковим завершенням: підсябиття з фігурно обробленими кінцями дощок і захисним дашком згори, аркада голосниць, чотирисхиле шатро з приплюснутою банею і ліхтарем. Вишуканим архітектурним елементом є галерея, утворена опасанням, що підтримується довкола бабинця і нави різьбленими стовпчиками. Подібна галерея характерна для лемківських церков Закарпаття.

Ікона на цоколі іконостасу. Фото М. Сирохмана

У наві збережено іконостас XVIII сторіччя, скомпонований з двох частин, що різняться різьбленням колонок та обрамлення. Маленька одноярусна дзвіниця – підкреслено функціональна, але саме своєю простотою підсилює враження від церкви. Огорожа довкола церковного двору вже давно дротяна, але донині збережено давні дерев'яні ворітця [М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008].

Церква і краєвид села від входу на її подвір'я. Фото Карела Кучі (ліворуч)
і Томаша Главачка (http://kostelyazvonice.wz.cz), травень 2006 р.

[Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М. : Искусство, 1971 г., с. 23-24]:

От Соли едем дальше по шоссе до села Дубриничи, откуда ведет по живописной долине речки Люты узкоколейка до села Черноголова. В этом селе встречаемся с памятником деревянной архитектуры, совершенно отличным от тех, которые мы видели на Бойковщине, - памятником, в котором воплощены в дереве достижения барокко. Стройный силуэт ажурной колокольни в Черноголове уже издали виден на фоне невысоких холмов, темный цвет сруба придает постройке хмурую важность. Под влиянием архитектурных форм западного культового зодчества мастера, возводившие Николаевскую церковь в Черноголове, полностью отказываются от трехкупольной системы бойковских церквей и придают своему строению базиликальную форму с высокой барочной колокольней.

Стиль барокко здесь органически вплетается в старые формы деревянной церковной постройки и больше всего проявляется во внешних декоративных формах и в пристрастии к закруглению архитектурных деталей башни. В интерьере церкви сохраняется принцип трех пространств, наряду с двускатной крышей также остается и опасанье, широкий скат которого, опирающийся на резные столбы, образует галерею с трех сторон церкви.

Село Черноголова. Николаевская церковь. 1794 г. Гравюра И.Ржержихи

[ПГА, т.2, с.175-176]:
Первоначально церковь была бойковского типа трехверхой. Перестройка в 1794 г. (надпись на обрамлении южных дверей) мастером М. Химичем (из с. Лючки) придала ей современный вид, характерный для большой группы закарпатских церквей конца XVIII в. Деревянная, срублена из еловых брусьев. Опасания, конструкции башни и крыши дубовые. Завершения башни и фонаря покрыты лемехом, стены над опасанием и башни - гонтом, крыши - дранкой. Двухсрубная, трехчастная. К пятистенному срубу бабинца и нефа с востока примыкает более узкий шестигранный сруб. Покрыта общей крышей, мягко охватывающей изломы плана. Над бабинцем крыша переходит в опасание на резных столбах. Опасание охватывает церковь с трех сторон пятистенка, а у восточного сруба переходит в поддашие на выпусках сруба. Над бабинцем возвышается квадратная в плане каркасная башня-колокольня с подсебитьем и аркадой голосников, увенчанная двухъярусным барочным завершением. Неф и восточный объем сохранили шатровые перекрытия, над бабинцем устроено плоское перекрытие. Бабинец и центральный объем соединены фигурным арочным вырезом. Крыши, башня и завершения памятника первоначально были окрашены в красный цвет. Полы выложены из плит песчаника.

Ілюстрації з фотоальбому [Д.И.Гоберман. Памятники деревянного
зодчества Закарпатья. Ленинград, Аврора, 1970]

© 2008, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.

Церква в Чорноголові - туристично-маркове місце (ТМ №15)