Краєвид Колочави. Фото Сергія Криниці

Не можу не навести свою улюблену цитату Івана Ольбрахта (в російському перекладі) про село Колочаву - "такое длинное, что не удивительно, если неискушенный путник, шагая по долине, мимо хат... потом мимо лугов и огородов, потом опять мимо хат, начинает испытывать, в зависимости от своего характера, либо ярость, либо тупую покорность; ибо и через час, и через два, и через три прохожие снова и снова отвечают ему, что он в Колочаве, в Колочаве-Негровце, в Колочаве-Горбе, в Колочаве-Лазах".

Святодухівська церква на світлинах (зліва направо) з видання [Д.И.Гоберман. Памятники деревянного зодчества Закарпатья. Ленинград, Аврора, 1970] (перше фото), Михайла Сирохмана (друге і третє), Миколи Маслюха, серпень 2007 (четверте).

Михайло Сирохман пише про церкву св. Духа:
У Колочави-Горбi біля головної дороги сперечається стрункістю зі смереками дерев'яна церква св. Духа, що належить до найвищих архітектурних досягнень Закарпаття. Згідно з написом на одвірку, «Создан храм сей 1795 при парохові Іоані Попович при царі Францишкі ІІ майстрові Ференц Текка. Тоді був великий голод». У давні часи голод часто супроводжував верховинське життя і подібні нещастя часом фіксувалися у парохіальних книгах, а в Колочаві запис потрапив навіть на одвірок церкви.
У 1801 році в документах єпископської візитації записано, що «Колочава має дві церкви деревяні: в матери р. 1797 поставлену 300 вірников вмістящу, другу же в филіалу для 300 вірников, добра, добрі сооружена» (можливо, мова йде про філію в Лазах).

Осінь-зима. Фото Сергія Криниці, жовтень 2007 р.
та Олени Крушинської, січень 2009 р.

Двозрубна тридільна церква струнка і досконала в пропорціях. Головні об'єми дивовижно збалансовані по горизонталі й вертикалі. Стрімкість головного фасаду врівноважується об'ємами нави та вівтаря й водночас підтримується нестримними схилами дахів. Висока вежа над бабинцем завершена чудовим бароковим ансамблем з гранчастої бані з дашком, ліхтаря та кулястої главки над ним. Ліхтарі з главами вдало акцентують гребені дахів над навою та вівтарем. Усередині наву перекрито арковим склепінням, вівтарну частину – шатровим зрубом, над бабинцем настелено плоске перекриття. Дерев'яну двоярусну каркасну дзвіницю, що стояла біля церкви, перенесено до збудованої неподалік православної церкви й оббито бляхою. Таким чином, дзвіниця, якою користувалася громада, втратила своє архітектурне обличчя, а церква, що була довго закритою і називалася «музеєм атеїзму», зовні залишилася недоторканою в своїй первісній красі, хоча й була повністю спустошена всередині.

Ще одне сезонне порівняння, зима-весна. Фото Олени Крушинської, січень 2009 р.,
та Сергія Криниці, травень 2008 р.

Церкву зняли з реєстрації діючих храмів 9 січня 1953 року. Згодом ікони було вмонтовано до іконостасу Шелестівської церкви в Ужгородському музеї архітектури і побуту. Не виключено,що колочавська церква вціліла завдяки статусу музею, хоча портретам вождів пролетаріату, встановленим на місці іконостасу, було там, мабуть, не дуже затишно. У всякому разі і церква і дзвіниця дійшли до наших днів. Обидві пам'ятки було відреставровано у 1969–1970 рр. Неподалік від Святодухівської церкви у 1928 році православна громада збудувала досить цікаву церкву св. Трійці. Займався будівництвом храму ієромонах Гермоген,який став у ньому першим священиком, а будівничим був відомий майстер з Міжгір'я Василь Карпа – родоначальник династії знаних в околиці майстрів. Водночас причетним до проекту вважають і російського інженера-емігранта.
Колочава стає дедалі привабливішою для туристів. Постійно приїжджає багато чехів, що полюють за враженнями молодості своїх батьків та за героїчним духом Шугаєвої землі. У селі організовано 7 музеїв, між якими музей Івана Ольбрахта і музей народної архітектури [М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008].

Фото (зліва направо) з видання [Макушенко П.И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII - нач. ХХ в.). М., Стройиздат, 1976], Михайла Сирохмана та Олени Крушинської (січень 2009 р.)

[ПГА, т.2, с.187]: Построены мастером Ф. Гекка, о чем сделана надпись на косяке входной двери. Деревянная, двухсрубная, трехчастная. Возведена из еловых брусьев, стены выше поддашия покрыты гонтом, все крыши, завершения и стены башни покрыты дубовым лемехом. С востока к пятистенному срубу нефа и бабинца примыкает прямоугольный сруб. С запада - двухъярусная каркасная галерея с ажурной аркадой в верхнем ярусе. В высокую двускатную крышу пятистенного сруба врезается более низкая крыша. Над бабинцем возвышается квадратная в плане глухая каркасная башня с многоярусным барочным завершением. Квадратные башенки-фонари установлены на гребне крыш. Круговое поддашие, устроенное на выпусках венцов срубов, у западной стены поддерживается резными столбиками галереи. Неф перекрыт коробовым сводом, восточный объем - Шатровым срубом, над бабинцем - плоское перекрытие. У западной стены центрального сруба устроены хоры. Памятник реставрирован в 1969-1970 гг. Колокольня квадратная в плане, двухъярусная, каркасной конструкции. Первый ярус, окруженный опасанием на столбиках, зашит вертикально досками, второй с открытой круговой аркадой - под шатровой кровлей.

Весняний краєвид від Сергія Криниці

Екслюзивні фото з риштувань сусідньої з дерев'яною мурованої церкви, де влітку 2009 року майстри перекривали бляхою бані.

Авторка сайта спостерігає за роботою майстрів.
Страшно, але гарно! :-)

© 2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.

Скансен "Старе Село" в Колочаві