Фото Олени Крушинської, липень 2008 р.

Михайло Сирохман пише про неї: "У селі Кострино на пагорбі, у винятково гарному місці розташовано шедевр народного будівництва – дерев'яну церкву Покрови Пречистої Богородиці, що належить до видатних пам'яток української народної архітектури. Костринська церква не поступається красою ужоцькій, але вона на 100 років старша і краса її дещо відмінна. Чари споруди ховаються в таємницях пропорцій, у розмірах церкви, в лініях її силуету. З кожного боку церква сприймається як бездоганно завершений художній твір, ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт."

Довжина церкви становить 15 метрів, ширина – 7, висота вежі від фундаменту – 14. Внаслідок надбудови каркасної вежі-дзвіниці (у кінці XVIII ст., або, за іншою версією, 1898 р.) церква набула певної динамічності з наростанням форм зі сходу на захід, що максимально наблизило її до церков лемківського стилю.

За століття своєї історії селу кілька разів пощастило. По-перше, 1703 року громада купила надзвичайно гарну церкву, збудовану 1645 року в селі Сянки сусіднього Турківського району Львівщини. Народний переказ стверджує, що, вибираючи місце для церкви, селяни довго вагалися і переносили деревину з урочища Кошарки в урочище Дорошавиця і навпаки, аж поки не поставили храм на Дорошавиці. По-друге, церква не зазнала радикальних перебудов, а надбудована вежа не применшила її шарму. По-третє, ще у 1865 році громада замовила план нової мурованої церкви і вибрала ділянку. Очевидно, через відсутність коштів кам’яну базилічну церкву довго не будували. Нарешті вирішили спорудити її на місці дерев’яної і приступити до роботи 1914 року, але розпочалася Перша світова війна. Після війни гроші, зібрані на будівництво, знецінилися, і дерев’яна красуня була врятована.

"Наочний приклад" вертикального і горизонтального візуального членування -
старі липи на подвір'ї і заломи верхів церкви

Нарешті, пощастило і по-четверте. З 1891 до 1901 року в Кострині слу жив греко-католицький священик Михайло Лендєл, який за ці 10 років дуже талановито і детально написав хроніку духовного та господарського життя сіл Кострино і Сіль. Багато фактів місцевої історії було записано від унікального костринського чоловіка, довгожителя Георгія Чурея, який прожив 130 років (помер у 1897 році) і, за висловом священика, був верховинським Нестором-літописцем. З цих записів довідуємося, що першу смерекову церкву в Кострині було збудовано в 1451 році, друга постала 1602 року, а теперішня є вже третьою. Як і в багатьох інших селах, найбільший дзвін було конфісковано на військові потреби під час визвольної війни угорців на чолі з Лайошом Кошутом у 1848–1849 роках. Нову партію дзвонів виготовив 1899 року ливарник Шандор Ласло в Малих Ґеївцях біля Ужгорода.

Біля церкви видніються поховання священиків, з яких особливо запам’яталися ревний і невтомний Олександр Данилович (служив з 1848 до 1853 року), який переважно власним коштом збудував фару, насадив фруктовий сад, запроваджував прогресивні методи землеробства; Василь Леґеза (1855–1893), який розбудовував парохію, Августин Ґулович (1874–1884), який заснував пасіку, спорудив у Кострині і Солі кам’яні школи і, звичайно, Михайло Лендєл (1891–1901), який залишив нащадкам безцінну хроніку сіл Кострино і Сіль [М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008].

[Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М. : Искусство, 1971 г., с. 20-22]:

Из Вышки вновь возвращаемся на шоссе и следующую остановку делаем в Кострине. В центре села, на пригорке, поблескивает чешуей гонта оригинальный памятник бойковского деревянного зодчества - храм Покрова, возведенный в 1761 году. Поднимаемся по тропинке на уступ холма, что возвышается за церковью, и перед нами открывается картина столь внезапная, захватывающая, что мы долго не в силах оторвать от нее своего взгляда. Отсюда весь храм как на ладони: живописные пирамидальные крыши его верхов вырастают на фоне прекрасной декорации - крутых склонов горного хребта с темными пятнами лесов и проталинами пастбищ. Внизу змейкой вьется вспененный Уж, а рядом с ним вдаль бежит лента шоссе. Церковь Покрова в Кострине представляет большой интерес как переходный тип от бойковского к лемковскому зодчеству. Особенностью лемковского зодчества является весьма своеобразная динамическая композиция объемов, постепенно нарастающих от небольшого алтаря через центральный многозаломный верх к высокой, стремительно взлетающей ввысь башне-звоннице западного типа. В храме в Кострине эта тенденция еще только намечена, и строители его все еще сохраняют в колокольне форму шатровых верхов бойковских храмов. Строгий геометризм архитектурных форм, наблюдательная галерея колокольни сближают ее с деревянным оборонительным зодчеством.

Церква на ілюстрації з путівника (1971 р.) і на фото 2006 р. (Богдан Ходанич)

Церква на ілюстрації з ПГА (1970-ті рр.) і на фото 2008 р. (Олена Крушинська)

[ПГА, т.2, с.174]: Из с. Сянки Львовской области перевезена и поставлена на настоящем месте в 1703 г. Над срубом верха бабинца в 1761 г. надстроена каркасная колокольня. Деревянная, трехсрубная, трехверхая. Угловые соединения выполнены врубками в простой замок с потайным прямым шипом. В плане все три сруба близки к квадрату, центральный сруб шире остальных срубов. Все три объема церкви перекрыты шатровыми завершениями с двумя заломами. Над бабинцем устроены эмпоры. Окружена поддашием на выпусках сруба. Срублена из еловых брусьев. Верхи, поддашие и стены над опасанием покрыты гонтом. Сохранилась деревянная резьба XVIII в. Памятник тяготеет к бойковской архитектурной школе. Однако надстройка колокольни над западной частью, которая по высоте превзошла центральный сруб, нарушила равновесие архитектурных масс и придала сооружению черты, типичные для лемковской архитектуры.

[Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. М.: Искусство, 1973. с. 64]:

В расположенном на главной трассе селе Кострино, на холме, прямо нависающем над дорогой, возвышается церковь Покрова (1761, илл. 33), повторяющая наиболее древние образцы храмов лемковской школы. Три квадратные в плане сруба, перекрытые тремя шатровыми верхами, создают удивительно живописную и лаконичную композицию. Хотя бани над алтарем и нефом имеют по два залома, но они не одинаковой высоты: над нефом верх много выше. Над бабинцем поднимается колокольня, значительно превосходящая высотой и среднюю баню. Мастер церкви Покрова энергично очерчивает массы и смело их компонует. Выразительные формы объемов храма и особенно бань вторят динамичному нагромождению окружающих гор, тонущих в синей дымке.
В бабинец церкви ведет дверь, обрамление которой в центре имеет остроконечное очертание, напоминающее по форме готическое. Интересно решает мастер интерьер храма. Низенький темный бабинец как бы по контрасту усиливает просторность и светлость высотно раскрытого пространства среднего помещения, акцентирует внимание на иконостасе с его мерцающим блеском позолоты.

Фото з книжки [Макушенко П.И. Народная деревянная архитектура Закарпатья
(XVIII - нач. ХХ в.). М., Стройиздат, 1976].

© 2008, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.