Погляд крізь дощ.
Фото Олени Крушинської, травень 2008 р.

Михайло Сирохман пише про цю церкву:
Церква Св. Михайла - ще один геніальний витвір з дерева, розташований тут майже на рівному місці, на галявині між дубами - однолітками церкви. За переказами перше село було в урочищі Голди за 2-3 км на схід від теперішнього села, а перша дерев'яна церква стояла на пагорбі Церквище. Люди вмирали від епідемії чуми і село відродилося на новому місці, де біля джерела поставили церкву. Висока готична церква 25 метрів заввишки і 14 метрів завдовжки виглядає дуже монументально. Бічні фасади - це взаємодія тесаних дубових площин зрубів і високих схилів вкритих лемехом дахів. Головний зруб об'єднує наву, бабинець і стриману закриту галерею з трикутними прорізами на західному фасаді. Чудовими архітектурно-художніми деталями є могутній одвірок галереї, прикрашений "мотузочком" і датами спорудження - 1666-1668, вхідні двері з одвірком, орнаментованим стародавніми символами сонця, чотириаркова галерея над опасанням, маленькі чотирикутні віконця та здвоєні вікна нави, розкішне завершення вежі з аркадами голосниць та чотирма маленькими шпилями довкола головного шпиля. Багато конструктивних елементів свідчать про надзвичайно фахову роботу. Очевидно, що церкву споруджували майстри вищої кваліфікації, які спеціалізувалися на церковному будівництві. Високу дерев'яну каркасну дзвіницю, що колись стояла біля церкви, перенесено разом із дзвонами до православної церкви, збудованої в 1927 році. Дзвіницю підважили і, підкладаючи круглі стовбури, перетягли волами на нове місце. Храм належить до тих, небагатьох в Україні, що мають настінне малювання по полотну, наклеєному на гладкі стіни дерев'яного зрубу. Малювання XVII-XVIII століть досить запущене. Композиції, що імітують іконостас на східній стіні нави, ще зберігають первісний колорит. Відчутно втрачено більш пізній розпис графічного характеру у вівтарі. Окремі ікони з розібраного іконостасу 1769 року роботи "маляра Яворського з Вілок" прикрашають наву. Пам'ятку відреставровано 1971 року. Улітку 1997 р. церкву повернуто невеликій греко-католицькій громаді.

Ілюстрація з [Макушенко П.И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII - нач. ХХ в.). М., Стройиздат, 1976] і сучасне фото (Олена Крушинська, травень 2008 р.)

Споруду утворюють два зруби, збудовані з дубових колод. Зруб нави з бабинцем має опасання і високий двосхилий дах. Значно менший вівтарний зруб вкрито стрімким дахом. На західному фасаді бабинець продовжений закритим ґан ком з аркоподібними прорізами. Такі ж віконця має вівтар. Вікна нави – квадратні, заґратовані кованими «готичними» прутами з вигнутими «вусиками». Над ґанком, вище опасання, влаштовано відкриту галерею. Мотив аркади повторено у формі голосниць під шатром вежі. Усередині дерев'яна ажурна арка відділяє бабинець від нави та вівтаря, перекритих високими арковими склепіннями. Збереглося малювання 1828 року роботи художника І.Корнмаєра (напис на західній стіні вівтаря). Біля церкви розташована струнка дерев'яна каркасна дзвіниця під шатровим верхом, а в ній – три дзвони. [М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008]

Фото Олени Крушинської, травень 2008 р.

[Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М. : Искусство, 1971 г., с. 103-104]:

Не успели мы проехать последний дом села Сокирницы, как уже въезжаем в следующее село, Крайниково. Это характерно для плодородной Хустской котловины с ее бескрайними кукурузными полями и, яблоневыми садами. На фоне этих ухоженных полей и садов немым укором человеку за его неразумную "борьбу" с природой воспринимаются голые, изъеденные эрозией склоны холмов Полонинского предгорья.
В селе Крайникове в окружении вековых деревьев стоит Михайловская церковь, построенная в 1668 году. Громадные дубовые колоды сруба, маленькое крыльцо у бабинца сообщают зданию весьма суровый вид. Здание менее протяженно по продольной оси, чем другие постройки. Такая композиция основных масс придает крайниковскому готическому деревянному храму осббую монолитность. Поэтому впоследствии он стал своеобразным эталоном для мастеров, строивших церкви в селах севернее Крайникова - в Данилове и Александровке.
В крайниковском храме народный мастер большое внимание уделяет оформлению входа. Дверной косяк церкви украшен, как солидный портал, пышной резьбой, в центре которой - древнейшее символическое изображение солнца.

[ПГА, т.2, с.205-206]: Датируется по надписи на косяке. Деревянная, двухсрубная, трехчастная, с меньшим по размерам восточным срубом. Срублена из высоких дубовых брусьев, угловые врубки - в натяжной замок. Динамичность композиции нарастает от восточного объема, крытого двускатной крутой крышей, к колокольне, вырастающей из крутой крыши нефа и бабинца. Колокольня с высоким шпилем и фартуком у основания. Шпиль размещен на подсебитьи, зашитом вертикальными досками с порезкой. На фартук центрального шпиля опираются четыре башенки, также завершающиеся шпилями. Поддашие над первым ярусом опоясывает все сооружение и на западном фасаде переходит в перекрытие над крыльцом, освещенном небольшими вырезами треугольной формы. Косяки дверей, ведущих на крыльцо, украшены "веревочкой", дверей, ведущих в бабинец, орнаментированы "солнцами" и выемчатой резьбой. В интерьере сохранились образцы резьбы и живописи XVII-XVIII вв. Росписи восточной стены нефа относятся ко времени постройки и не утеряли свой первоначальный колорит. В восточном объеме росписи конца XVIII в., плоскостные, графические. Памятник реставрирован в 1971 г.
Колокольня деревянная, каркасной конструкции. Первый ярус - с опасанием, во втором ярусе галерея завершается шатровым перекрытием. Покрыта лемехом.
Памятник принадлежит к лучшим образцам, встречающимся в бассейне р. Тиссы, и имеет всесоюзное значение.

© 2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.

Церква у Крайниково - туристично-маркове місце (ТМ №134)