Михайло Сирохман пише:
Горяни, як правило, не покидають своїх сіл, але в Лікіцарах уже давно закрито початкову школу. Життя теплиться лише в половині будинків, але у вихідні лікіцарці повертаються додому. Природа тут демонструє безліч варіантів своєї краси, ніби винагороджуючи лююдей за важке гірське життя. А ще тут збереглася церква Св. Василя Великого - єдина дерев'яна церква Перечинського району.
Невелика споруда вимальовується компактним силуетом на схилі гори посеред села. Довкола панують лісисті верхи, а над ними – величний масив полонини Рівної. Природа ніби відтінює властиву церкві інтонацію зворушливої наївності, інтонацію життя, що давно минуло і вже не повернеться, хіба сліди лишилися на стінах хат, на стовпчиках ґанків, на дерев'яних плотах.
Двозрубну тридільну церкву було збудовано з ялини в XVII сторіччі триверхою, бойківського стилю. У 1748 році церква була перебудована і набула сучасного вигляду. Хоча башта і двосхилий дах надали їй подібності до базилічних церков, її силует виразно промовляє про бойківське походження. Від первісної споруди збереглися стіни зрубів і шатрові перекриття нави та вівтарного зрубу, над бабинцем влаштовано плоске перекриття. По периметру храму йде опасання, що спирається на випуски вінців зрубів. Під опасанням і дахами підбито профільовані карнизи з цільного бруса. Над бабинцем – невисока двоярусна квадратна башта з кулястою банею. Подібної форми мініатюрна вежка увінчує гребінь даху над вівтарем. На південному фасаді влаштовано четверо вікон, а на північному – двоє. Значний ремонт, а, можливо, і часткову перебудову проведено у 1932 році, тоді ж обидві вежі перекрито бляхою.

У 1985 році змінено інтер'єр: настелено дерев'яну підлогу (ддавніше підлога була викладена плитами пісковику), стіни і стелю обшито картоном, проведено електрику. У 1988 році незграбно перефарбовано ікони трирядного іконостасу. Ікони празникового ряду замінено репродукціями. Дерев'яна каркасна дзвіниця з двома дзвонами поставлена на високому кам'яному підмурівку. Менший дзвін виготовлено 1820 року в Пряшеві (Словаччина), а великий відлив 1924 року відомий закарпатський ливарник Ференц Еґрі. [М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008].

[ПГА, т.2, с.194]: От первоначальной церкви сохранились срубы стен и шатровые завершения верхов над нефом, бабинцем и восточным объемом. В 1748 г. перестроена и приобрела современный вид. Деревянная, двухсрубная, трехчастная. Возведена из еловых брусьев, угловые соединения сделаны врубками в простой замок с двухсторонним вырезом с потайным прямым шипом. Покрыта гонтом, завершение - оцинкованным железом. Пятистенный сруб, общий для нефа и бабинца, и восточный объем покрыты одной высокой и мягкой по очертанию крышей. Над бабинцем возвышается квадратная невысокая башня с барочным завершением. Такой же конструкции небольшая главка расположена над восточным срубом. Постройку опоясывает поддашие, опирающееся на выпуски венцов сруба. По периметру поддашия и крыши проходит профилированный карниз из цельного бруса. Под высокой крышей спрятаны шатровые с заломом перекрытия срубов нефа и восточного объема. Над бабинцем устроено плоское перекрытие. Полы памятника выложены из рваных плит песчаника.
К северо-востоку от сооружения построена каркасная колокольня на высоком каменном фундаменте.

© 2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.