Веселка над красунею-церквою. Фото Олени Крушинської, червень 2008 р.

На відміну від дерев'яних храмів хустської групи (Крайнікове, Данилове, Сокирниця, Олександрівка), а також своїх найближчих "сусідів" з Середнього Водяного і Колодного, церква в Нижній Апші вкрай рідко згадується у путівниках Закарпаттям, інформацію про неї можна зустріти переважно в спеціалізованій літературі. Чому так?!! Адже вона нічим не поступається згаданим пам'яткам. А її легкий, тонкий силует на вершині стрімкого пагорба, що височіє над селом, неможливо сплутати з будь-яким іншим.
Очевидно, пам'ятці просто не вистачає піару - спробуємо виправити цю прикру несправедливість.

Листівка з набору "Підкарпатська Русь" (кінець 1930-х), старе чорно-біле фото (рік невідомий) і сучасний вигляд (фото Карела Кучі, 2006 р.)

За матеріалами, наданими Михайлом Сирохманом:
У селі Нижня Апша (Діброва) збереглася дерев'яна церква Св. Миколи Чудотворця, споруджена 1604 року (за іншими даними – 1561) з наступними перебудовами у XVIII сторіччі, та значно перероблена церква св. Василя Великого, XVIII сторіччя.
У 1751 році згадується лише одна церква (з гарною вежею, гарними образами прикрашена, з двома дзвонами). Нижня церква належить до дуже вузького кола кількох найдавніших дерев'яних пам'яток Закарпаття. Церква чудово вирішена в пропорціях – храм гордо увінчує вершину пагорба, догори злітає висока вежа зі шпилем – найдосконаліша за гармонією і рівновагою частин. Вишуканий стрункий силует церкви і одноярусна каркасна дерев'яна мінідзвіниця під восьмисхилим шатром сприймаються з будь-якого боку як довершений архітектурний ансамбль.

Церква-хамелеон.
Фото Михайла Сирохмана (1990-ті), Томаша Главачка (2006 р.), Олени Крушинської (2008 р.)

Споруда менша за готичні церкви сусідньої Хустщини, але так само складається з двох дубових ідеально обтесаних зрубів. Тригранний вівтарний зруб з маленьким арковим віконцем є найдавнішою частиною. Такі ж архаїчні віконця прорізають бічні стіни. Усі частини церкви вкрито спільним двосхилим дахом з виносом над входом і стрімким поворотом площини над вівтарем. Центральну і східну частини перекрито арковими склепіннями, над бабинцем – плоске перекриття. Церква довго стояла закритою і була перетворена на музей народного побуту. Реставрацію проведено у 1969 році. У 1994 році церкву повернуто греко- католицькій громаді. [М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008].

Кутові врубки	Опасання над вівтарним зрубом	Гонтове покриття
Фото Карела Кучі (http://kostelyazvonice.wz.cz), травень 2006 р.

[ПГА, т.2, с.198]: По исследованиям реставраторов дата основания - 1604 г. От первоначальной церкви сохранились срубы стен и перекрытия над бабинцем. Современный вид получила в первой половине XVIII в. Деревянная, двухсрубная, трехчастная, с башней. Возведена из дубовых брусьев, покрыта дубовым лемехом. К пятистенному срубу нефа и бабинца примыкает маленький прямоугольный с трехгранной восточной частью сруб. Все объемы покрыты общей крутой крышей с усеченным фронтоном с запада и гранеными скатами над восточной частью. Над бабинцем поднимается каркасная квадратная в плане башня с подсебитьем и круговой аркадой голосников под четырехгранной шатровой крышей, переходящей в восьмигранный шпиль. По четырем углам шатра возвышаются маленькие башенки со шпилями. Окружена поддашием на выпусках венцов срубов. Центральный и восточный объемы перекрыты коробовыми сводами, над бабинцем - плоское перекрытие. В памятнике сохранилась живопись 1825 г. худож. М. Маньковича и резьба П. Томашка.
К западу от памятника находится деревянная, одноярусная, квадратная в плане, каркасная колокольня с шатровой крышей, покрытой лемехом. Нижняя часть колокольни зашита вертикально досками. В 1969 г. памятники реставрированы.

Ілюстрації з фотоальбому [Д.И.Гоберман. Памятники деревянного
зодчества Закарпатья. Ленинград, Аврора, 1970. C.28]

Якщо ще сотню років тому дерев'яна церква була логічним продовженням, кульмінацією народної дерев'яної архітектури, традиційної для даної місцевості, то сьогодні вона виглядає на тлі сільської забудови, перепрошую на слові, як "майская роза в помойном вєдрє". Де-не-де в Нижній Апші ще можна зустріти традиційні румунські хати з галереями (на фото праворуч), щоправда, вже спотворені рубероїдом. Але загалом...

Нижня Апша разом із сусідніми Середнім Водяним і Солотвино можуть позмагатися за звання "найпотворніше село в Україні". За сучасною місцевою модою геть усі вулиці щільно забудовані величезними цементно-цегляними будинками неймовірних кольорів, від погляду на які починають боліти зуби, із сяючими металевими парканами, статуями і фонтанами. Більшість з монстрів стоять порожні, а в тих, де все-таки живуть господарі, вони займають одну-дві кімнатки. Решта кімнат не використовується або слугує за склад для краму, якими торгують власники, користуючись перевагами прикордонної зони (звідси і гроші). Справа у тім, що ці палаццо будуються не для затишного життя-буття в родинному колі, а для демонстрації фінансового статусу перед сусідами.

Нижня Апша сьогодні - "циганська розкіш" серед сміття і калюж. Чеський дослідник дерев'яної архітектури Карел Куча також був вражений сучасною забудовою Нижньої Апші, і, на відміну від автора сайту, не полінувався її зазнімкувати. Фото 2006 р.

Але найогидніше те, що ці неоковирні монстри, в які вбухано сотні і сотні тисяч, стоять впритул одне до одного і нависають над неасфальтованими розбитими дорогами, більше схожими на стічні канави. І власники дорогих іномарок продовжують ними їздити щодня - очевидно, їм шкода скинутися на "нічию" дорогу...

Колись такі брами були "брендом" Нижньої Апші. Ці дві увійшли до книжки [Макушенко П.И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII - нач. ХХ в.). М., Стройиздат, 1976]. Тепер побачити такі дерев'яні брами можна лише біля церков, а сучасні будинки обгороджують металевими гостроколами з сяючими воротами із спеціальної "дзеркальної" нержавійки

Про це пишуть і автори одного з сучасних путівників Закарпаттям: "Села в долине - Диброва (Нижняя Апша), Середнее Водяное (Середняя Апша), Верхнее Водяное (Верхняя Апша) были основаны на "валашском праве" выходцами из балканской Валахии. Население здесь и сейчас говорит на румынском языке.
...
Нельзя не обратить внимание на оригинальные жилые постройки в селах Апшицы. Они донесли до наших дней черты валашского зодчества - высокие остроконечные крыши домов с широким выносом с двух сторон, образующим галерею на резных столбах. Двор окружен высокой деревянной оградой с резной крытой калиткой и крытыми воротами в виде арки. Эти деревянные постройки резко контрастируют с современными двух- и трехэтажными каменными коттеджами, которые выросли за последние два десятка лет в древних валашских селах" [Д.Поп, И.Поп. Путешествие по архитектурным памятникам Подкарпатской Руси. Ужгород, 2007. с. 156-157]

© 2008, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.