Коли ми приїхали до церкви, то випадково зустріли там художників на пленері, який відбувався в рамках міжнародного симпозіуму на Закарпатті. На фото: авторка сайту і художники з Ужгорода, Тирасполя і Кишинева зі своїми роботами - три різні погляди на Василівську церкву з с. Сіль

Спочатку церква зберігала бойківську триверху форму з домінуючим центральним верхом, але в 1834 році її перебудували. Церква отримала чотирисхилий дах, над бабинцем збудували невелику башту з бароковим завершенням, над вівтарем – мініатюрну вежу з конічним шатриком. Дах над центральним зрубом має значний вигин, чітко виявляючи місце, де колись височів центральний пірамідальний верх із заломами. Опасання, що оперізує церкву з усіх боків, спирається на випуски вінців, а на головному фасаді – на чотири стовпи відкритого ґанку. Висота вежі становить 13 метрів.

Фото Карела Кучі (http://kostelyazvonice.wz.cz), травень 2006 р.

У 1849 році підлогу викладено плоcким камінням. Роль іконостасу виконувало зібрання різних ікон. Так апостольський ряд було подаровано з церкви малоберезнянського монастиря чину св. Василя Великого найімовірніше у 1707 році, намісна ікона св. Василя Великого походила із Ставного, а п’ять пророків та інші ікони – з Сухого. Вівтарний образ зображував зняття з хреста Ісуса Христа. 1893 року священик Михайло Лендєл організував ремонт церкви та виготовлення нового іконостасу. Отець Михайло також згадує про дати, вирізані старослов’янськими літерами всередині та зовні на вівтарному зрубі. На думку священика, ці дати не мали стосунку до часу спорудження церкви, а лише позначали роки попередніх ремонтів – 1750 та 1820.
У 1970-х роках було розтесано вікна. Тоді ж розібрали старий іконостас, і від нього нічого не збереглося. Замінили також традиційні двері, що були припасовані до дерев'яного одвірку з арковим завершенням і легкою зубчастою насічкою [М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008].

[Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М. : Искусство, 1971 г., с. 22-23]: Несколько километров по шоссе отделяют Кострино от села Соль. Но сохранившийся здесь деревянный храм приобретает иные, чуждые бойковскому типу формы. Васильевская церковь, построенная, по всей вероятности, в начале XVIII века, в 1834 году подверглась значительной перестройке, в результате которой второй ярус шатра алтарной части и нефа был покрыт сплошной двускатной крышей, а над бабинцем возведена барочная колокольня, формы которой полностью заимствованы из каменного зодчества. Но в интерьере храма сохраняется принцип трех пространств. Вследствие такой механической перестройки этот памятник потерял пропорции бойцовского храма, выработанные на протяжении столетий, формы его стали тяжеловесными. Так бойковский тип храмов, продвигаясь на юг, перенимает у западных архитектурных стилей - готики, барокко - свойственный им фасад с колокольней. [ПГА, т.2, с.174]: Построена в с. Сянки Львовской области как трехсрубная, трехглавая, бойковского типа. В 1834 г. ее перевезли в с. Соль и перестроили. В таком виде она дошла до наших дней. Деревянная, срублена из еловых брусьев со значительным наклоном стен внутрь. Трехсрубная с более широким центральным срубом и меньшими по размерам прямоугольными остальными срубами. Покрыта четырехскатной крышей, мягко охватывающей разноширокие срубы и так же мягко переходящей в пониженную часть. Над бабинцем возвышается каркасная квадратная в плане башня-колокольня с многоярусным барочным завершением. Квадратная башенка над восточным срубом покрыта полусферическим верхом. Поддашие, опоясывающее церковь, опирается на выпуски венцов сруба, а у западной стены бабинца - на столбы открытой одноярусной галереи. Стены над поддашием и башни шалеваны вертикально досками, все крыши покрыты гонтом. Неф перекрыт шатровым срубом, остальные перекрытия - плоские. Над бабинцем устроено помещение с выходом на хоры в нефе памятника.

Фото з путівника (1971 р.) Фото Богдана Ходанича, 2006 р. Фото з [ПГА] (кін. 1970-х років) Фото Карела Кучі, травень 2006 р.

Ілюстрації з фотоальбому [Д.И.Гоберман. Памятники деревянного зодчества Закарпатья. Ленинград, Аврора, 1970. C.28]

© 2008, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.