Фото Сергія Криниці, лютий 2008 р.

Інформацію про сучасний стан церкви надав нам Сергій Криниця.
Ця церква насправді "блукає" на місцевості і в літературі. Вона донедавна стояла в присілку Сеньківці села Драбівці, тому в літературі згадується і як "церква з с.Сеньківці", і як "Миколаївська церква з с.Драбівці" (нижче біля літературних даних ми вказуємо, де саме як її назвали). Плутанина продовжилась через те, що в Драбівцях існувало дві дерев'яні церкви XVIII ст., обидві - пам'ятки національного значення. Одну з них - і саме Миколаївську церкву з присілка Сеньківці - перенесено з Драбівців до скансена поблизу Стецівки Чигиринського району. Отже, тепер її можна називати ще по-іншому - "Миколаївська церква з с.Стецівка".
Скансен на околиці Стецівки створюється в рамках Національного історико-культурного заповідника "Чигирин" (м. Чигирин, вул. Грушевського, 26, тел. 2-77-28) етнографічно-туристичного комплексу "Козацький хутір". Територія скансену знаходиться за селом в оточенні ярів і мальовничих пагорбів. Не всі місцеві жителі знають, де у них в селі є дерев'яна церква, а про скансен годі й питати. Ліпше питати музей, до якого проклали асфальтову дорогу.
Церква зараз відновлюється (за словами мешканців с.Драбівці вона геть була розвалилася). Як і у драбівської церкви, при реставрації зникли класицистичні портики, про які читаємо в описі пам'ятки у [ПГА].
Фінансування робіт, очевидно, йде за рахунок програми "Золота підкова Черкащини". Церква поки що стоїть зачинена (ключі в охорони), у ній не правиться, але інтерес до неї виявляє місцева православна громада.
До складу "Козацького хутора" входить Музей млинарства - перший в Україні. Нижче наведемо повний текст статті на цю тему з "України молодої" - інформація надто цікава.

[Стаття з газети "Україна молода", №036 за 22.02.2008]:

Людмила Нікітенко
НА ЧЕРКАЩИНІ СТВОРЮЮТЬ ЄДИНИЙ В УКРАЇНІ МУЗЕЙ МЛИНАРСТВА

Унікальний скансен, тобто Музей просто неба, почали зводити неподалік мальовничої Стецівки Чигиринського району: серед широкого поля людське око вже радують три старовинні вітряки, заввишкии від 9 до 11 метрів. А загалом вітряків має тут бути аж 14. Поруч планують спорудити ще й сучасний водяний млин, який не просто стоятиме для краси, а працюватиме.

Єдиний в Україні музей млинарства, територія якого становить майже 9 гектарів, розташували саме в тому місці біля села Стецівка, де вітряки стояли із сивої давнини. Один iз них навіть зберігся до теперішніх днів. Тож його черкаські архітектори тільки відновили, а по сусідству поставили ще два старі вітряки із тамтешнього села Рацево.

«За проектом там стоятиме 14 вітряків iз різних регіонів України. За Стецівкою неймовірно мальовничі краєвиди — просто-таки первозданна природа. Коли там зацвітає різнотрав'я, то земля вкривається густим суцільним килимом iз ромашок, деревію, звіробою, материнки, від якого повітря наповнюється неповторним п'янким запахом польових квітів», — розповідає Анатолій Ніколенко, головний архітектор туристично-етнографічного комплексу «Козацький хутір», до якого і входить ексклюзивний музей млинарства.

Анатолій Юхимович підтверджує сказане стосом фотографій, на яких увiковiчнена чарівна краса тамтешніх краєвидів. До того ж, каже він, це село вирізняється з-поміж інших ще й тим, що розташоване воно між Холодним Яром та заплавою Дніпра. Завдяки такому природному феномену тут своєрідний мікроклімат й постійно дмуть вітри. Тому саме коло Стецівки, під відкритим небом, й задумали розмістити Музей млинарства. За свідченням старожилів цього села, таке унікальне природне явище, коли з Холодного Яру постійно дмуть вітри, їхні предки завжди використовували по-господарськи: колись за Стецівкою стояли 50 вітряків. Але з приходом більшовицької влади в цьому селі нанівець було зведено млинарську справу, одних власників млинів розстріляли, інших — вислали до Сибіру.

Роботи зі збору вітряків на козацькому хуторі в Чигиринському районі продовжуються, незважаючи на те, що на них держава в останні роки не виділила й копійки. Та ентузіасти цієї справи відшукали ще один старовинний вітряк на Полтавщині. Він добре зберігся, але, зазначає Анатолій Ніколенко, добути його буде важкувато — господарі таку красу можуть не віддати.

Взагалі Музей млинарства входить до туристично-етнографічного комплексу «Козацький хутір», розбудовою якого опікується Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». «Створення «Козацького хутора» задумали давно, але реалізовувати цей проект розпочали лише кілька років тому, адже все упиралося у фінансування», — розповідає «Україні молодій» головний архітектор туристично-етнографічного комплексу Анатолій Ніколенко. За його словами, перш ніж почати роботу над цим проектом, черкаські архітектори об'їздили села в Черкаському, Кам'янському, Чигиринському, Золотоніському районах і вивчали тамтешні старовинні споруди, фотографували та замальовували їх. Назбирали чимало матеріалу.

«Ось, приміром, дивіться, яку стародавню хату ми побачили в селі Медведівці Чигиринського району, а ця ось хата в селі Трушівцях того ж району ще з круглими сволоками збудована, у ній до наших часів зберігся такий інтер'єр, як це було ще у XIX столітті. На базі таких будов ми прагнули відтворити споруди в козацькому хуторі — це дешевше, ніж перевозити туди старовинні споруди. Загалом на хуторі ми плануємо поставити 12 будівель. Якщо все це вдасться завершити, то козацький хутір стане для туристів, котрі мандруватимуть маршрутом «Чигирин — Стецівка», неймовірно цікавим», — Анатолій Ніколенко гортає папери, на яких — схема майбутнього комплексу, малюнки з будівлями, які там мають звести з часом, облаштувавши заодно для туристів рекреаційний куточок. В одній частині цього хутора зведуть садиби гончара, пасічника, ткача, інша частина хутора буде тільки гостьовою, де б подорожуючі могли зупинитися, відпочити, помилуватися природою, посидіти з вудкою на березі, адже за Стецівкою — аж три ставки.

Нині на козацькому хуторі вже стоїть церква середини XVIII століття. Свого часу архітектори примітили її в одному із сіл Золотоніського району. Церква та вже почала розвалюватися. Тож її частково реставрували, відновили й перенесли сюди, на хутірець. Анатолій Ніколенко каже, що вже після того, як у козацькому хуторі поставили церкву, там взялися зводити садибу шинкаря, правда, поки вона ще не добудована. Почали будувати не тільки цю хату, а й шинок, конюшню, льох, потім обмазали ті будівлі та зробили солом'яні дахи. Чимало проблем мали із соломою, оскільки на Черкащині тепер не сіють високорослу пшеницю. Тож довелося самотужки шукати зерно для посіву, потім засівати поле та чекати врожаю. Потім ще одна проблема звалилася — гуртували з усіх-усюд професійних косарів, котрі б могли правильно вручну викосити ту пшеницю — стебло до стебла. Словом, дві хати вкрили тією соломою, але на майбутнє автори проекту туристично-етнографічного комплексу «Козацький хутір» подумують відмовитися від такого покрівельного матеріалу, як солома, й замість нього використовувати очерет, якого навколо вистачає доволі. Тепер на козацькому хуторі вже збудовано хату старости, хату батюшки, шинок, три комори, є тут і піч для кераміки, а в майбутньому тут планують проводити симпозіуми керамістів, художників, скульпторів з усієї України. Нині ж у «Козацькому хуторі» ще ніхто не живе, там тільки охорону можна зустріти.

За словами директора Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Василя Полтавця, який є одним з ініціаторів зведення туристично-етнографічного комплексу «Козацький хутір», коли все-таки вдасться повністю втілити у життя задумане, то туристи матимуть змогу ознайомитися не лише з побутом українців у XVIII—XIX століттях, а й на власні очі побачити тодішнє виробництво. Задумка така, що в збудованих оселях житимуть гончар, бондар, пасічник, аби туристи, котрі приїдуть до козацького хутора, могли на власні очі побачити їхню роботу. Адже світова практика, зазначає пан Василь, переконливо свідчить, що одна справа пройти екскурсійним маршрутом, послухати екскурсовода, і зовсім інша — доторкнутися до історії власноруч. Та й наші українські ремесла не будуть забуті, а молоде покоління, виховане на комп'ютерах, мобільних телефонах та інтернеті, знатиме про Україну набагато більше.

Василь Полтавець каже, що на добудову туристично-етнографічного комплексу необхідно 4 мільйони гривень. На жаль, уже два роки на це держава не дає й копійки, не було включено цей комплекс і до Державної програми «Золота підкова Черкащини». «Якщо таке фінансування, вірніше його відсутність, буде й надалі, то навряд чи за моєї пам'яті ці роботи вдасться завершити», — бідкається директор Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». Тому адміністрація заповідника й стукає в усі владні двері не лише в Черкасах, а й у Києві, в тому числі й у Мінфіні, аби на наступний рік кошти були заплановані. При належному фінансуванні, переконаний Василь Полтавець, і «Козацький хутір», і єдиний в Україні музей млинарства можна було б добудувати за два-три роки.

В цьому джерелі пам'ятка фігурує як "Церква з с. Сеньківці" (Сеньківці - присілок Драбівців):

[Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація, 1997, число 6, с.65-66. Проекти реставрації дерев'яних церков Черкаської області (за архівними матеріалами підготували О.Бойко і В.Слободян)]:

Вигляд церкви до реставрації Фото 1984 р.

Згідно з архівними даними, церква збудована у 1741-1743 pp. під патронатом св.Харлампія на місці старої. Це була традиційна хрещата в плані споруда, викладена з соснових брусів,з короткими бічними раменами, шестигранним зрубом вівтаря, однобанна, з піддашшям на кронштейнах. Але сучасного вигляду церква набула в результаті прибудов у XIX ст. В клірових відомостях за 1902 та 1912 pp. подано ще дві різні дати побудови церкви. Це 1800 і 1867 pp. То ж можна вважати, що церква св.Харлампія була перебудована двічі. При перебудові у 1800 р. була переосвячена на церкву св.Миколи.

У 1867 р. церква зазнала ґрунтовної перебудови. До західного фасаду добудовують (знову через прибабок) триярусну дзвіницю, влаштовують ґанки з колонами і фронтонами на бічних раменах, приставляють через прибабок ризнички, знімають піддашшя, всередині паруси підшивають і замінюють на стелі, баня стала зімкнутою, розтесують нові вікна і закривають старі, всередині стіни малюють олійними фарбами, зовні шалюють горизонтально дошками, а дахи і бані покривають бляхою. Окремо стояча дзвіниця при цьому була розібрана або продана. Отже, церква, збудована у 1743 p., на щастя, не була розібрана і тому не втрачена безповоротно, так як велика кількість церков Наддніпрянщини в кінці XIX ст. Проект реставрації церкви

Авторський колектив у складі архітекторів І.Могитича, Г.Крук, при співучасті мистецтвознавця Н.Сліпченко, згідно з розробленим ескізним проектом реставрації у 1983 p., пропонує повернути церкві св.Миколи первісний вигляд: - розібрати всі добудови; - відтворити первісні дахи і піддашшя; - вітворити первісні ризниці та стіни бокових рамен нави; - відтворити первісні вікна; - відтворити первісне Ґонтове покриття дахів і піддашшя, залишивши шалювання стін надопасання. Реставрація церкви ще не проводилась. Архівні справи: ЧС 9-1. ЧС 9-2

В [ПГА] церкву відносять до самого села Драбівці, а не присілка Сеньківці:

[ПГА, т.4, с.246]: Деревянная, крестовая в плане, одноверхая. К квадратному в плане центральному объему с севера, юга и запада примыкают прямоугольные в плане срубы, а с востока - граненый пятистенный сруб алтаря с маленькими, симметрично поставленными ризницей и дьяконником. Центральный сруб выше боковых, завершен куполом на высоком световом восьмерике, боковые срубы покрыты двускатными крышами. К бабинцу в XIX в. пристроена прямоугольная в плане трехъярусная - восьмерик на четверике колокольня с шатровым верхом, увенчанным главкой. Композиция храма строго уравновешена, массы объединены в асимметричный силуэт. Объем колокольни является вертикальной доминантой сооружения и вносит динамику в его структуру. Западный, северный и южный фасады отмечены четырехколонными портиками со спаренными колоннами, увенчанными треугольными фронтонами. Портики появились при перестройке в XIX в. Внутреннее пространство верха раскрыто высотно и подчиняет себе боковые объемы. На стенах монументальная масляная живопись XIX в. Центральный сруб укреплен по углам деревянными связями, декорированными резьбой. Памятник является своеобразным произведением народной архитектуры Поднепровья с элементами классицизма.

© 2007-2008, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)

На Черкащині створюють єдиний в Україні Музей млинарства

Стаття в журналі "Музеї України"

Шукай вітряки в полі

Драбівці, звідки перенесено Миколаївську церкву