Фото Сергія Бондара, серпень 2010 р.

Матеріали про церкву - унікальну споруду як для Півдня України, зібрав Сергій Бондар з Херсону спеціально для сайту ДХУ. У серпні 2010 року він заїхав у Берислав, оглянув церкву і поспілкувався зі священиком отцем Олександром (україномовним, як не дивно для цього регіону і для храму УПЦ МП). На той момент він був настоятелем бериславського храму вже 19 років поспіль.

Отже, зі слів о. Олександра, церкву було збудовано у першій половині XVIII ст. Тоді вона стояла у фортеці Переволочній - на місці відомої переправи через Дніпро. Наприкінці XVIII ст., після кримської війни, церкву було переправлено у Берислав.
Настоятель не вірить у гарну легенду, поширену в краєзнавчій літературі і серед місцевих мешканців - що нібито храм цілим, як він є, було спущено на плотах по Дніпру. Він зауважив, що тоді на ріці було в ті часи чимало небезпечних порогів, крім того, рукави Дніпра поблизу Берислава були вузькими і мілкими. [Цікаво, чи могли там везти на кількох плотах церкву у розібраному вигляді? Практика розбирання дерев'яного храму, його перевезення на возах або й по воді, і збирання на новому місці була поширеною не лише у запорожців, а повсюди в Україні.]
Отець Олександр розповів також, що спочатку церква стояла на пристані - в центрі міста, - і була освячена на честь Христового Воскресіння. Але потім, з невідомих священику причин, церкву перенесли на 2 км вище за течією Дніпра, на високе місце. Храм було наново освячено на честь Введення Пресвятої Богородиці.

У 1930-х роках церкву закрили. Там влаштували склад, а потім смітник. Протягом тривалого часу храм перебував у жахливому стані - сплюндрований, засмічений, розграбований. У совєцької влади був намір розібрати храм на дрова, бо в цих краях будь-яка деревина була рідкісним матеріалом - дерев будо дуже мало. Рішення приймалося кілька разів, але з невідомих причин так і не було виконано. По суті, збереження храму є справжнім дивом, враховуючи загрози, які висіли над ним на той час.
В роки Другої світової війни, коли у Берислав прийшли німці, храм відкрили для парафіян. Служити в церкві почав отець Даніїл. Цей священник був в'язнем совєцьких таборів - працював на Біломорканалі. Там йому охоронці зламали хребта, в результаті чого він погано рухався, був згорблений і непридатний до праці. Через це його відпустили, і він потрапив у Берислав (з якої причини - о. Олександр не знає). Отець Даніїл прослужив у церкві до 60-х років і похований на цвинтарі біля неї.
Нині храм потребує реставрації - головна баня відхиляється від вертикалі. Настоятель каже, що відхилення стає дедалі більшим. Наприкінці дев'яностих років з Києва до бериславського бюджету надійшло десять тисяч гривень - на ремонт храму. Але до нього не дійшло ані копійки - все зникло десь у міській раді.

[ПГА, т.4, с.130-131]: (Ул. Садовая). Первоначальное название Воскресенская. Перевезена в 1784 г. из запорожской крепости Переволочной по Днепру в Берислав (называющийся до этого времени Кизи-Кермен). Ремонт памятника произведен в конце XIX в. Во время Великой Отечественной войны повреждена. Деревянная, на каменном фундаменте, рублена из дубовых бревен, крыта железом. В плане трехчастная с восьмигранным центральным объемом, длинной стороной ориентированным перпендикулярно продольной оси, с востока примыкает пятигранная апсида, с запада - бабинец. К основному объему с запада, юга и севера прирублены граненые пятистенные притворы. Увенчана восьмигранным верхом с двумя заломами. Своими размерами (высота в интерьере 17 м) основной объем значительно пре вышает боковые, господствуя над ними, а в интерьере пространство его через арку бабинца раскрывается в высоту до зенита. Ритм доминирующих вертикальных членений и вертикальная шалевка досками зрительно увеличивает высоту главы церкви.
Памятник является одним из редчайших на юге Украины образцов деревянного храма XVIII в.

© 2007-2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.