Фото Івана Білопольського, січень 2009 р.

Церкву відвідав під час своєї мандрівки Іван Білопольський:
"Село покручене навколо лісу, тулиться до нього і до залізної дороги. Складається враження, що воно розташоване у невеличкій улоговині, та й якщо вірити даним мапи, то висота на з'їзді з трасі сягає 210 м над рівнем моря, а в селі, на рівні Сухого Тясмину - 120-160 м. Якщо вірити тій самій мапі, то селом проходить нормальна дорога, але при в'їзді до села я її якось втратив і довго мандрував сільськими вуличками, так і не зустрівши жодної людини. Церкву знайти було складно - краще їхати по координатах.
Коли вже повернути у правильному напрямку, то церкву видно здалеку - дзвіниця та баня височіють понад деревами. Оточує церкву штампований бетонний паркан. На вході до церковного подвір'я, на брамі, увінчаній хрестами, є образ св. Миколая, схожий образ є і при вході в церкву.
Фарба по стінах облуплена, ніби церкву хтозна скільки років тому фарбували, проте суттєвої деформації стін, підмурку чи даху не видно. На подвір'ї є розсипи великого каміння, що свідчать про якісь таємні будівничі наміри. Про які саме, ми не з'ясували. Є на подвір'ї чотири поховання настоятелів церкви, найстаріше з них датоване 1837 р.; є криничка під невеличким захисним куполом.
Зустрів нас на вході до церкви її доглядач, який і влаштував невеличку екскурсію. Внутрішній простір церкви невеликий, скутий. Ікони зібрані різні, і, як нам розповів наш гід, збирали їх по всьому району, оскільки під час війни і після неї багато чого зникло, щось повиносили-позабирали. Піднялися й на дзвіницю, побачили дзвони, найновіший з яких було подаровано церкві паном Кузиком Борисом Миколайовичем, що є людиною доволі відомою і, як кажуть, знаним благодійником. Всередині дзвіниці ще залишилися сліди "відвідувачів" на кшталт "Вася тут побував" - "Женя Денис 1969 р.".

Зі слів церковника, церква була перенесена на нинішнє місце близько 1820 р. Раніше вона стояла не так далеко, біля старого цвинтаря, від якого зараз залишилось дуже небагато слідів. Найдавніші записи про неї в Кіровоградському державному архіві датовано 1789 р. - метричні книги та сповідні записи.
Нині селяни дуже хочуть, аби церкву занесли до об'єктів "Золотої підкови Черкащини" і бідкаються, що держава не виділяє коштів на реставрацію церкви. Коли ж хотіли трохи "відремонтувати" її коштом мешканців села та пожертв, це було заборонено (ким саме - невідомо). Нам розповіли, що суть ремонту полягала в тому, щоб оббити церкву вагонкою, як це зроблено при вході в церкву".

© 2009-2014, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.