Вигляд церкви до реконструкції. Фото Олексія Нікіфорова, серпень 2013 р.

– Строківська церква колись була великою, але навіть не дерев’яною, а обплетена лозою – так казали старожили у селі, тому й згоріла вщент, – розповідає строківчанка Віра Ярема. – Я пам’ятаю вже новішу, з дерева, ще малою гралася біля неї разом з іншою дітворою, лазили під низ, де простір відкритий: з одного боку заліз під церкву, а з другого виліз – так ховалися.
Пожежа в церкві у 1914 році стала фатальною для всього села. Переказують, що храм підпалили діти через пустощі. Діло було в жнива, коли всі селяни на полі, тому нікому було вчасно загасити вогонь і від церкви зайнялися ще й хати. Так згоріло півсела. Старі люди пригадували, вогонь був такої страшної сили, що навіть цямрини в колодязях повигорали дотла. Через це чимало строківчан виселилися до родичів в інші села. Сільський голова каже, що в 1930 році в Строкові було майже дві тисячі жителів, зараз – 400 осіб.
Строківчани досить швидко відновили згорілий храм. Переказують історію, що невдовзі потому, коли чоловіки навіть уже дубові колоди заготовили для будівництва, це дерево побачив посильний з міста, наказав селянам готувати підводи і відвезти такий добротний матеріал до Переяслава. Тільки не на тих натрапив. Чоловіки схопилися за вила і сокири та загнали того гінця аж у болото, мовляв, не суньтеся до нас, бо біда вам буде! Селян і справді з повіту більше не займали.
Уже у 1919 році у відбудованому храмі строківчани відправили першу службу. Нова церква тоді вийшла, як казали, удвічі меншою від тої, що згоріла. Але її поставили на тому ж місці, на горбочку, на старих каменях. Набагато пізніше дерев’яну церкву зовні оббили для захисту металом, і так вона дочекалася нинішнього ремонту.
– Плануємо до Пасхи (1 травня) завершити всі роботи всередині приміщення, а після свят зайнятися благоустроєм території довкола, хочемо замінити й огорожу, – розповідає Микола Васильович дорогою до сільського храму.
Ще здалеку видно, як на сонці виблискує новий купол з хрестом. Зовні строківську церкву не впізнати. Її стіни утеплили мінватою і оббили металевим блок-хаусом під колір і фактуру зістарених колод, тож на вигляд вона залишилася дерев’яною, але стала «поважнішою».
Всередині кипить робота – майстри встановлюють новий іконостас. Він – особлива гордість ініціаторів цієї справи, бо є унікальним: різьблений з дуба українськими орнаментами. Створив його майстер із Золотоноші Олег Донченко. Каже, мав неабияке задоволення втілити тут ідею національної ідентичності українців. Такому задуму майстра з боку замовників не було ніяких заперечень, тож справа пішла легко і швидко – впоралися за півроку.
У новий різьблений кіот (оправа для головних ікон) помістять образи та картини на біблійні сюжети теж нові, виконанні сучасними технічними способами зображення. Старі ж ікони, які у храмі з давніх часів, розмістять на бокових стінах для поклоніння прихожан. Основний блакитний колір на внутрішніх дерев’яних стінах теж залишили. Так виходить, що церкву ніби і переробили, але зуміли зберегти «дерев’яну» автентичність та особливість облаштування. Коли роботи тут повністю завершаться, то до церкви в Строкову варто буде приїхати не лише як у духовний храм, а й подивуватися різьбленому іконостасу – справжньому витвору мистецтва.
Валентина БАТРАК

© 2017-2018, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.