Перейти на головну сторінку сайту
    на головну/home


     Київська область
Київ (Татарка)
Київ (Мамаєва Слобода)
Київ (Жуляни)
Київ (скансен, Дорогинка)
Київ (скансен, Зарубинці)
Київ (скансен, Зелене)
Київ (скансен, Канора)
Київ (скансен, Кисоричі)
Київ (скансен, Клесів)
Київ (скансен, Кут-Товсте)

         Баришівський р-н

Бзів
Лехнівка
Лукаші
Лук'янівка
Перемога
Поділля
Селище

         Білоцерківський р-н

Олійникова Слобода
Сорокотяги
Сухоліси
Томилівка
Храпачі
Шкарівка
Щербаки

         Богуславський р-н

Бородані
Вільховець
Розкопанці

         Бориспільський р-н

Іванків
Мала Стариця
Рогозів

         Бородянський р-н

Луб'янка

         Броварський р-н

Гоголів
Требухів

         Васильківський р-н

Васильків
Кожухівка
Липовий Скиток
Тростинка

         Володарський р-н

Березна
Зрайки
Ожегівка

         Згурівський р-н

Мала Березанка

         Києво-Святошин. р-н

Боярка
Бузова
Михайлівка-Рубежівка

         Миронівський р-н

Владиславка
Тулинці

         Обухівський р-н

Витачів
Креничі
Підгірці

         Переяслав-Хмельн. р-н

Гайшин
Переяслав-Хмельницький
              (скансен, Андруші)

Переяслав-Хмельницький
              (скансен, Бушеве)
Переяслав-Хмельницький
              (скансен, В'юнище)
Переяслав-Хмельницький
              (скансен, Острійки)
Переяслав-Хмельницький
              (скансен, Пищики)

Переяслав-Хмельницький
              (скансен, Сухий Яр)

         Рокитнянський р-н

Бушеве
Житні Гори
Острів
Савинці
Синява

         Сквирський р-н

Кривошиїнці
Шаліївка

         Ставищенський р-н

Антонівка

         Таращанський р-н

Дубівка

         Тетіївський р-н

Росішки
Софіпіль

         Фастівський р-н

Борова
Веприк
Кожанка
Півні
Скригалівка
Фастів

         Яготинський р-н

Лозовий Яр
Сулимівка


Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.


Ще один зразок дерев'яного зодчества у Веприку, точніше, "мала архітектурна форма". Колодязь.

Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.
Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.

Веприк


с. Веприк, Фастівський р-н, Київська область. Показати на мапі

         Церква св. Параскеви, 1990-ті

Фото Олени Крушинської, березень 2007 р. Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.

Церква у Веприку - нова, але виглядає дуже гармонійно поміж берез. Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.


Кирило Григорович Стеценко Збудована на місці церкви-попередниці, що походила з 1856 р. Як повідомив І. Дивний, у 1920-30-ті рр. вона була серйозно поруйнована, під час війни дещо відремонтована, і там відновлено богослужіння, але у 1960-х споруду було остаточно знищено. Досі жодного її фотознімку не знайдено, хоча нинішній настоятель храму (УПЦ КП) та місцевий музей К. Стеценка проводять активні пошуки. Існуючий храм побудований на старому цегляному фундаменті і є фантазією сучасного архітектора на теми старої дерев"яної архітектури. Саме з церквою-попередницею тісно пов'язане життя Кирила Стеценка (1882-1922) - видатного українського композитора і хорового диригента, громадського діяча, священика української автокефальної церкви, фундатора української духовної музики. Стеценко закінчив Київську духовну семінарію (1903), а згодом здобув музичну освіту в Києві - в музучилищі та муз.-драм. школі М.Лисенка (1904-1907). Автор опер "Полонянка", "Кармелюк", "Іфігенія в Тавріді" та чотирьох дитячих опер, кантат, музики до вистав "Сватаня на Гончарівці", "Гайдамаки", "Про що тирса шелестіла", солоспівів, 50 акапельних обробок колядок і щедрівок (1907-1910), музикознавчих досліджень тощо.. Кращі хорові твори - "Сон", "Веснонько-весно", кантати "Шевченкові", "Єднаймося" - увійшли до скарбниці української класичної музики.

Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.

У 1920-ті роки Стеценко, щоб прогодуватися, подався у священики і прийняв парафію у Веприку. В листі до Леонтовича він так і пише: «Через безробіття і заради шматка хлібу я навіть взяв собі в селі біля Фастова парафію». Кирило Стеценко першим став правити українською мовою. Робочий графік отця Кирила став вкрай насиченим — чотири дні на тиждень він проводив у Веприку, а три дні - у Києві, де викладав в Музично-драматичному інституті імені Лисенка та у консерваторії. Крім того, він організував у Веприку капелу, з якою часто гастролював. Після передчасної смерті від тифа Кирила Стеценка поховали, згідно його останньої волі, у Веприку, біля церкви. Зараз тут стоїть пам'ятник. А до століття від дня народження, у 1982 р., в хаті, де жив Кирило Григорович, відкрито меморіальну садибу-музей. Вона знаходиться у провулочку за сільрадою, яку легко впізнати за яскраво-синіми колонами і розфарбованим гербом, що зображає ліру, книжку, серп та молот в оточенні колосся. Телефон музею (04465)4-59-24. Детальніше про життя Кирила Стеценка у Веприку можна дізнатися зі статті з сайту "Музеї України", повний текст якої наведено нижче.


Фото Олени Крушинської, березень 2007 р. Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.

Дзвони, виготовлені з дисків від колес, виглядають дикувато,
але звучать досить-таки дзвінко і приємно.


[Стаття з сайту "Музеї України" ]:

К. СТЕЦЕНКО В СЕЛІ ВЕПРИК

Ім’я Кирила Стеценка пройшло тернистий шлях – від забуття до канонізації.

Гідний учень і наступник великого Лисенка, видатний композитор, диригент, музичний критик, педагог, громадський діяч – багатогранність цієї видатної людини просто вражає. Сама доля вела його до музичного олімпу . Однак революційні десятиріччя ХХ століття переписують людські долі – за відсутності праці і кусня хліба, Стеценко змушений прийти до церкви і стати її служителем. Цей період стає одним із найбільш плідних в творчості композитора - він стає фундатором української духовної музики. У 1918 році палкий патріот України Кирило Григорович не зміг бути осторонь при розбудові української держави – він веде велику просвітянську роботу, їздить разом із музично-хоровим колективом по Україні, стає активним членом Української Автокефальної Православної церкви.

1920 року більшовики остаточно беруть владу у свої руки. Скрутне матеріальне становище спонукало Кирила Стеценка відгукнутись на запрошення громади села Веприк на Фастівщині, що хотіла мати українського священика, і прийняти тут парафію. Саме він перший українізував парафію на селі саме у Веприку.

В селі кипуча енергія Кирила Григоровича направлена на підйом сільського культурного життя. Маючи рідкісний талант диригента-інтерпретатора народної пісні, він створює тут два народних хори: сільський і дитячий. Хор мав велику програму, його з великим задоволенням запрошували до різних районів Київщини. Стеценко охоче подорожував, парафію залишав на старенького священика Клебановського, який жив в селі, а сам із капелою їхав на концерти.

Композитор вболівав не тільки за свій хор, але і допомагав драмгуртку, який діяв в місцевій “Просвіті”. Він брав на себе підготовку музичного оформлення п’єс, акомпанував, інколи навіть був суфлером, актором.

У вихідні дні з усього Фастівського повіту приходили у Веприки люди. Зранку вони слухали службу Божу українською мовою, а у другій половині дня із задоволенням дивилися спектаклі, або слухали виступи хору.

За часів перебування на Фастівщині видатного українського композитора, протоієрея УАПЦ К.Г.Стеценка, Веприк дійсно став своєрідним духовно-релігійним центром не лише Фастівського, а й сусідніх районів.

В цей же час він не пориває зв’язок із Києвом – читає лекції в інституті ім. Лисенка, де займає посаду старшого викладача та завідуючого диригентськими курсами, в січні 1921 року обирають його професором класу хорового співу Київської консерваторії, у вільний час композитор оркеструє свої твори.

Навесні 1922 року, коли в країні лютувала епідемія, Кирило Стеценко захворів на тиф. 29 квітня за 25 днів до 40-річчя о 14 годині його не стало.

Неждана та передчасна смерть Кирила Стеценка боляче вразила односельців. Його остання воля бути похованим у Веприку, біля церкви, навіки поєднала композитора із серцями жителів села. Дякуючи саме селянам в буремні післяреволюційні роки могила композитора не була загублена. Пам’ять про о. Кирила передавалася з покоління до покоління.

І лише 10 травня 1956 року ім’я Стеценка реабілітували – за рішенням виконкому Київської обласної Ради народних депутатів відкрито меморіальну дошку на хаті, де жив Кирило Григорович, а на його могилі встановлена надгробна плита.

Восени 1969 року завдяки зусиллям односельця, великого шанувальника творчості композитора,Володимира Івановича Косовського, в приміщенні будинку культури була відкрита музейна кімната.

В сімдесяті роки хата, в якій жив великий діяч, була передана до колгоспу. Саме в ній у травні 1982 року, до 100-річчя з дня народження К.Стеценка, відкрився Меморіальний музей-садиба.

У музеї зберігаються речі композитора, предмети етнографії та побуту, які допомагають відтворити ту обстановку, в якій жив і творив Кирило Стеценко. Будинок настільки наповнений домашнім затишком, що в час відвідань хочеться зняти взуття, пройтися по ретельно вимитій дерев’яній підлозі, сісти біля роялю і поринути у безмежну височінь геніальних творів Кирила Стеценка.

Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.
Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.

Меморіальний музей-садиба Кирила Стеценка

Пам'ятник на подвір'ї церкви св. Параскеви, де поховано композитора-священика

(фото О.Крушинської, березень 2007 р.)

[Маленков Р., Година О. Дванадцять маршрутів Київщиною. К., Грані-Т, 2008, с.54-55]:
В цьому населеному пункті знаходиться музей-садиба видатного українського композитора Кирила Стеценка. У Веприку він провів останні роки свого життя (з 1920 по 1922 рр.), працюючи священиком. Музей міститься у хаті, збудованій 1982 року на місці старої, в якій мешкав композитор. У Веприку також є дерев’яна церква Св.Параскеви. Вона нова, але збудована на старому цегляному фундаменті. При її будівництві намагалися відтворити зовнішній вигляд попередниці (1856 р), в якій колись проводив богослужіння Кирило Стеценко. І дійсно, церква досить схожа на зразки дерев’яної культової архітектури Придніпров’я ХІХ ст.






© 2007-2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.






Кирило Стеценко і його твори на http://www.pisni.org.ua

Стаття про К.Стеценка у тижневику "Без цензури"



Стаття на 5-річчя смерті К.Г.Стеценка, написана його братом у 1927 р.

[an error occurred while processing this directive]