In the 1920s, Stetsenko seeing no other way to earn his life became a priest and was given the parish in Vepryk. He writes in a letter to Leontovych: "Because of unemployment and to obtain an opportunity to earn a piece of bread I even accepted a parish in a village near Fastiv". Stetsenko was the first to serve in Ukrainian. Father Kyrylo's working schedule was very heavy; four days a week he spent in Vepryk and the other three days he spent in Kyiv where he taught at Lysenko music and drama school and at the conservatoire. Apart from that, he organized a capella in Vepryk and often toured. After the untimely death provoked by typhus Kyrylo Stetsenko was buried near the church in Vepryk according to his last will. Now one can see a monument there. In 1982, on the composer's hundredth anniversary, a memorial estate was opened in the house where he once lived. It is situated in a side street behind the village council which is easily recognizable because of bright blue columns and an emblem with a lyre, a book, a sickle and a hammer encircled with ears on it. The museum telephone number is (04465)4 59 24. One can learn more about the life of Kyrylo Stetsenko in Vepryk from an article (in Ukrainian) at The Museums of Ukraine website (see the complete text below).

Bells made of wheel webs look a bit absurdly; nevertheless, they sound in a rather sonorous and pleasant way.

[Стаття з сайту "Музеї України" ]:

К. СТЕЦЕНКО В СЕЛІ ВЕПРИК

Ім’я Кирила Стеценка пройшло тернистий шлях – від забуття до канонізації.

Гідний учень і наступник великого Лисенка, видатний композитор, диригент, музичний критик, педагог, громадський діяч – багатогранність цієї видатної людини просто вражає. Сама доля вела його до музичного олімпу . Однак революційні десятиріччя ХХ століття переписують людські долі – за відсутності праці і кусня хліба, Стеценко змушений прийти до церкви і стати її служителем. Цей період стає одним із найбільш плідних в творчості композитора - він стає фундатором української духовної музики. У 1918 році палкий патріот України Кирило Григорович не зміг бути осторонь при розбудові української держави – він веде велику просвітянську роботу, їздить разом із музично-хоровим колективом по Україні, стає активним членом Української Автокефальної Православної церкви.

1920 року більшовики остаточно беруть владу у свої руки. Скрутне матеріальне становище спонукало Кирила Стеценка відгукнутись на запрошення громади села Веприк на Фастівщині, що хотіла мати українського священика, і прийняти тут парафію. Саме він перший українізував парафію на селі саме у Веприку.

В селі кипуча енергія Кирила Григоровича направлена на підйом сільського культурного життя. Маючи рідкісний талант диригента-інтерпретатора народної пісні, він створює тут два народних хори: сільський і дитячий. Хор мав велику програму, його з великим задоволенням запрошували до різних районів Київщини. Стеценко охоче подорожував, парафію залишав на старенького священика Клебановського, який жив в селі, а сам із капелою їхав на концерти.

Композитор вболівав не тільки за свій хор, але і допомагав драмгуртку, який діяв в місцевій “Просвіті”. Він брав на себе підготовку музичного оформлення п’єс, акомпанував, інколи навіть був суфлером, актором.

У вихідні дні з усього Фастівського повіту приходили у Веприки люди. Зранку вони слухали службу Божу українською мовою, а у другій половині дня із задоволенням дивилися спектаклі, або слухали виступи хору.

За часів перебування на Фастівщині видатного українського композитора, протоієрея УАПЦ К.Г.Стеценка, Веприк дійсно став своєрідним духовно-релігійним центром не лише Фастівського, а й сусідніх районів.

В цей же час він не пориває зв’язок із Києвом – читає лекції в інституті ім. Лисенка, де займає посаду старшого викладача та завідуючого диригентськими курсами, в січні 1921 року обирають його професором класу хорового співу Київської консерваторії, у вільний час композитор оркеструє свої твори.

Навесні 1922 року, коли в країні лютувала епідемія, Кирило Стеценко захворів на тиф. 29 квітня за 25 днів до 40-річчя о 14 годині його не стало.

Неждана та передчасна смерть Кирила Стеценка боляче вразила односельців. Його остання воля бути похованим у Веприку, біля церкви, навіки поєднала композитора із серцями жителів села. Дякуючи саме селянам в буремні післяреволюційні роки могила композитора не була загублена. Пам’ять про о. Кирила передавалася з покоління до покоління.

І лише 10 травня 1956 року ім’я Стеценка реабілітували – за рішенням виконкому Київської обласної Ради народних депутатів відкрито меморіальну дошку на хаті, де жив Кирило Григорович, а на його могилі встановлена надгробна плита.

Восени 1969 року завдяки зусиллям односельця, великого шанувальника творчості композитора,Володимира Івановича Косовського, в приміщенні будинку культури була відкрита музейна кімната.

В сімдесяті роки хата, в якій жив великий діяч, була передана до колгоспу. Саме в ній у травні 1982 року, до 100-річчя з дня народження К.Стеценка, відкрився Меморіальний музей-садиба.

У музеї зберігаються речі композитора, предмети етнографії та побуту, які допомагають відтворити ту обстановку, в якій жив і творив Кирило Стеценко. Будинок настільки наповнений домашнім затишком, що в час відвідань хочеться зняти взуття, пройтися по ретельно вимитій дерев’яній підлозі, сісти біля роялю і поринути у безмежну височінь геніальних творів Кирила Стеценка.

Memorial estate of Kyrylo Stetsenko.
Photo by Olena Krushynska, March 2007

© 2007-2017, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.

Кирило Стеценко і його твори на http://www.pisni.org.ua