З написів на стінах церкви можна дізнатися, які події хвилювали парафіян сто-двісті років тому. На фото - одне з графітті: "Злодії церкву викрали".
Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.

У западинах різьблених написів залишилася блакитна фарба як нагадування про величезну працю, вкладену у відродження церкви. Якщо в Комарно церква потерпала від старості, то в Кліцьку довелося робити подвійну роботу, спочатку ліквідовуючи наслідки попередніх «оновлень» – храм стояв блакитний і під бляхою, як сотні інших по всій країні. Ідею відновлення церкви у первісному вигляді подав тодішній голова інституту «Укрзахідпроектреставрація» академік Іван Могитич, нині покійний. Він неодноразово приїздив до Кліцька, а коли громада взялася до справи, виступив у ролі наукового консультанта. Одним із перших підтримав цю ідею уродженець Кліцька Іван Андрійович Гель. Цей громадський і політичний діяч, колишній дисидент і політв’язень, правозахисник та борець за відродження греко-католицької церкви фактично став основною рушійною силою відновлення храму. Вже літня людина з підірваним здоров’ям він усі свої гонорари та журналістські виплати віддавав на реставрацію і особисто контролював, як ведуться роботи. Без нього відновлення Успенської церкви не відбулось би. Крім Івана Андрійовича, пожертви, звісно, давали й парафіяни. Чотири тисячі євро надала для відновлення храму німецька благодійна організація «Церква в потребі», до якої громада зверталася з листами. Підготовчу роботу виконали самі парафіяни, зокрема, фарбу, що глибоко в’їлася в деревину, відшкрябували вручну, а запрошені з Косова майстри професійно перебрали верхи церкви й перекрили її колотим ґонтом, вивареним у маслі.
І диво сталося – храм і дзвіниця знову «дерев’яні». На черзі – заміна цементного фундаменту церкви. Для того щоб підмурок «дихав» (а це вкрай необхідно для дерев’яного храму), його слід робити з каміння, та ще й без розчину. Всередині церкви, де нині змішуються запахи ладану і свіжого дерева, можна побачити іконостас – «збірник» різночасових ікон і різьблення."

Інтер'єр церкви. Олени Крушинської, липень 2010 р.

Царські врата	Дияконські врата

Так церква виглядала до розкриття з-під бляхи:

[ПГА, т.3, с.144]: Капитально отремонтирована в 1686 г., в 1707 г. подведен каменный фундамент.
Деревянная, трехсрубная, трехглавая. Состоит из трех квадратных в плане срубов с большим квадратом в центре. Центральный сруб выше боковых, перекрыт четырехскатным шатром с двумя заломами, боковые срубы - четырехскатными шатрами с одним заломом. Поддашие лежит на выпусках венцов. Срубы над поддашием ошалеваны с нащельниками, стены укреплены стяжками. Построена из липового дерева на дубовых подвалинах. На наружных стенах многочисленные надписи различного содержания, наиболее ранняя относится к 1661 г. В формах сооружения прослеживаются архаические черты, присущие деревянной архитектуре XVI в. Памятник отличается миниатюрными размерами. В интерьере все главы открыты до основания фонарей. В центральном срубе на верхнем уровне четверика и на уровне второго залома - крестовые затяжки. В бабинце и восточном срубе на уровне заломов - по одной паре крестовых затяжек. Центральный объем отделен от бабинца двухъярусным вырезом. На стенах - альфрейная живопись. В интерьере - живопись 1674 г.
К западу от здания расположена колокольня. Деревянная, двухъярусная, с шатровым завершением, каркасной конструкции.
Памятники составляют гармоничный ансамбль галицкой школы народной архитектуры.

© 2011-2012, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.